ІНСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТСТВА В УКРАЇНІ: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

УДК 342.6

ІНСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТСТВА В УКРАЇНІ:
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

В.К. Міхрін

Науковий керівник – старший викладач Томіліна Ю.Є.

У статті досліджується та аналізується інститут президентства,як особлива форма правління політичної системи суспільства та визначаються перспективи його розвитку в Україні.

Тhe article investigates and analyzes the presidency as a special form of government political system of society and the prospects for its development in Ukraine.

Ключові слова: глава держави, Президент України, арбітраж,президентська влада.

Keywords: Head of State, President of Ukraine, arbitrage, presidential power.

 

Інститут президентства в Україні було впроваджено у зв’язку із набуттям країною статусу незалежної держави. Розвиток сучасних державотворчих процесів в Україні характеризується динамічністю та прагматизмом, прагненням усіх суб’єктів державно-управлінських відносин узгодити державні інтереси з інтересами громадянського суспільства та правами і свободами людини й громадянина

Вірне визначення поняття інституту президентства, розуміння його місця в політичній системі суспільства має велике теоретичне і практичне значення. Перш ніж говорити про інститут президентства необхідно з’ясувати, що означає сам термін «інститут». В буденному слововживанні термін «інститут» використовується по-різному. В науці цьому терміну додається свій зміст.Суть «інституту президентства» можна визначити як інтеграційний правовий інститут, мета якого полягає в узгодженні діяльності інститутів державної влади. В юридичній науці поняття «президент» проектується на поняття «інститут президентства», який визначається як сукупність державно-правових (конституційних) норм, що регулюють формування і функціонування президентської влади. країні [5].

Будучи по характеру інтеграційним,поняття інституту президентства має величезне операційне значення при аналізі складних, багатопланових проблем, що дозволяли визначити єство і з’ясувати основні напрями еволюції політичної реальності. Проте, в сучасній науці, як на Заході, так і на Сході відсутнє єдине загальноприйняте трактування цього терміну. Таке положення певною мірою залишає за фахівцями широку свободу вибору тих або інших дефініцій при дослідженні розвертання політичного процесу і особливостей виникнення і становлення інституту президентства в якій-небудь конкретній країні [1,с.223].

Переосмислення ролі і місця зазначеного інституту в системі вищих органів державної влади, необхідно зрештою у контексті становлення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної та правової держави.

На думку В.Мельниченка юридичне закріплення зосередження у глави держави значного обсягу якщо не формально, то фактично дискреційних повноважень істотно вплинуло на весь механізм здійснення державної влади. [2,с.20]

Критичне переосмислення зростання ролі президента зумовили спробу зменшити цю роль,але так, щоб стратегічні важелі впливу на здійснення державної влади залишилися у глави держави.Конституційна реформа 2004 р., задекларувавши перерозподіл повноважень вищих органів влади зберегла два сильних політичних центри на вищому рівні. Значною мірою прихований конфлікт між системою виконавчої влади на чолі з Президентом України і Верховною Радою України змінився відкритим протистоянням між главою держави і урядом, який спирається на підтримку парламентської більшості.

Окреслення перспектив розвитку інституту президентства в Україні на думку В.Мельниченка, має ґрунтуватися на таких засадничих положеннях :

1.Безумовна пріоритетність розвитку України як демократичної та правової держави передбачає демократичний характер обрання та функціонування загальнонаціонального представницького органу та його результативний вплив на здійснення державного управління.

2. Президент України є одноособовим державним органом, наділеним відповідними правообов`язками, що постає невід’ємною складовою цілісної та функціональної системи цих органів і має діяти на основі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

3.Конституційний механізм здійснення державної влади може передбачати певні преференції для глави держави виключно за умови широкої соціальної підтримки,яка, зокрема спирається на парламентську більшість

4.Українське суспільство є вельми строкатим за своїм складом з глибинними суперечностями та значною соціально-економічною та ідейно-політичною диференціацією. Недоцільно юридично закріплювати здійснення главою держави функцій, які б сприймалися як нав’язування однією частиною суспільства своїх цінностей, ідеалів та переконань – іншій з використанням засобів державного впливу.

5.Коригування Основного Закону України в тій частині, що стосується глави держави, має бути дуже зваженим і обережним, а головніше – системним процесом. Слід керуватися тим, що юридичні є тільки моделлю бажаних суспільних відносин [2,с.21].

З огляду на окресленні перспективи,основними напрямками удосконалення статусу президентства в Україні має стати:

По-перше – реалізація основних конституційних положень щодо характеристики України як правової, демократичної і соціальної держави та визначення президентської влади в Україні та її місця і ролі у системі державної влади. По-друге – удосконалення існуючої правової норми і прийняття нової, яка б регулювала суспільні відносини, пов’язані з діяльністю Президента України.

На нашу думку, до цього переліку буде доцільно додати удосконалення правового регулювання взаємовідносин Президента України з Верховною Радою України та органами державної виконавчої влади і формально наділити Президента України, поряд з існуючими функціями, функцією узгодження діяльності органів державної влади. Основою реалізації цих напрямків має бути відповідне законодавство.

Подальший розвиток президентства в Україні є похідним від визначення статусу України як правової, демократичної, соціальної держави (ст. 1 Конституції України). З цих характеристик держави як соціальної, правової і демократичної, насамперед, важливою видається її характеристика як політичного арбітра у вирішенні внутрішніх питань. З політичним арбітражем держави (у даному випадку мова іде про Україну) прямо пов’язаний арбітраж її глави як уособлення цієї держави.

Президент (хоча і обраний всенародно) як орган в державі, не може стояти над гілками влади, бо це дає йому фактично неконтрольовану владу і відповідно ні про яку демократичну і правову державу не може іти мова. Саме тому, варто зауважити  той факт, що в Україні всенародно обраний глава держави де-юре не відноситься до якоїсь із гілок влади, а є як окрема – президентська, оскільки інститут президентства не відповідальний перед жодною з гілок влади і не відповідає за жодну, навіть виконавчу (навпаки уряд відповідальний перед президентом котрий його призначає, а парламент затверджує). Тому ми можемо про Президента України говорити як про главу держави з контролюючою, формуючою, арбітражною функціями [6.с.346].

Нині в Україні відбувається політико-правова реформа, яка передбачає перерозподіл ряду функцій і повноважень законодавчої і виконавчої гілок державної влади, а також Президента України, що об’єктивно передбачає створення фундаментальних теоретичних основ подальшого функціонування інституту президентства. Президент повинен залишатися главою держави, але при цьому його повноваження мають бути збалансовані з механізмами їхньої реалізації. Велика концентрація повноважень в руках Президента призводить до функціонального паралічу владного механізму. Проблеми нагромаджуються, однак вирішити їх Президент інституційно не спроможний, а Уряд позбавлений самостійності. Гарант Конституції за її чинною редакцією отримує широкі повноваження і контроль над виконавчою гілкою влади: призначає та припиняє повноваження прем’єра, членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій, Генерального прокурора.

На противагу Конституції зразка 2004 року, коли президент вносив подання про призначення кандидатури прем’єра за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній раді.

Отже очевидною є доцільність повернення влади народу через парламент, шляхом переходу до редакції Конституції 2004 року. Це послужить поштовхом до виходу із політичної кризи та децентралізації влади в Україні.

 

Література:

1.Бабкіна О.В.Політологія/О.В.Бабкіна, Горбатенко В.П.-К/:Академія,2003. – 512 с.

2. Мельниченко В. Інститут  президентства в Україні стан та перспективи розвитку/ В.Мельниченко, Н.Плахотнюк// Право України.-2009 .№12 .-с18-29.

3. Шатіло В.А. Теоретичні проблеми інституту президентства в Україні : автореф.дис.на здобуття наук.ступеня канд..юрид.наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / В.А.Шатіло.-  Київ ,2005.

4. Мороз О.О. Політична анатомія України / Мороз О.О. – К.: Парламентське видавництво, 2004. – С. 300.

5. Олійник О.В.Поняття інституту президентства в юридичній науці [Електронний ресурс]/ О.В.Олійник//Кам’янець-Подільський Національний університет ім. Івана Огієнка.- Режим доступу : http://intkonf.org/oliynik-ov-ponyattya-institutu-prezidenstva-v-yuridichniy-nautsi/

6. Інститут Президента України в системі державної влади України: матеріали наукової конференції. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2014. – 472 с.

No Comments for “ІНСТИТУТ ПРЕЗИДЕНТСТВА В УКРАЇНІ: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ”

Залишити відповідь