МІФОСЕМАНТИКА БІБЛІЙНИХ ОБРАЗІВ У ДРАМАТУРГІЇ МИКОЛИ КУЛІША

УДК 821: 82 – 225: 82 – 22

МІФОСЕМАНТИКА БІБЛІЙНИХ ОБРАЗІВ У ДРАМАТУРГІЇ                

      МИКОЛИ КУЛІША

В. Кравець

Науковий керівник:к.ф.н. Демченко А. В.

Кафедра української літератури

Херсонський державний університет

е.mail: vituniacool@ukr.net

Досліджували особливості інтерпретації і функціонування біблійного тексту у драматургії М. Куліша, семантику сакральної символіки у драмах автора та причини звернення митця до Святого Письма.

Ключові слова:біблійний образ, драма, міфосемантика, символ.

Дослідники драматургії М.Куліша неодноразово вказували на інтертекстуальність п’єс цього автора, порівнюючи його доробок із творами Ж.-Б. Мольєра, Г.Ібсена та Б.Брехта. Проте звернення М.Куліша до одного з найвпливовіших текстів української та європейської культури – Святого Письма – довго залишалося поза увагою літературознавців. Одними з перших указують на використання митцем біблійних образів Л.Залеська-Онишкевич та С.Іванюк. Також деякі біблійні символи та мотиви розглядають у своїх статтях О.Когут, І.Лисенко, Т. Плахтій.

Мета нашої статті – дослідити особливості інтерпретації і функціонування біблійного тексту у драматургії  М. Куліша;визначити  місце та роль біблійних мотивів, символів та образів у творах драматурга; розкрити значення сакральної символіки у драмахавтора та окреслити причини звернення митця до Святого Письма.

Як справедливо твердить Т.Плахтій, час, коли творив видатний митець ХХ століття М.Куліш, відзначався нівелюванням всього національного, традиційного [6].

МиколаКуліш у своїх драмах зображуєлюдство, збожеволілевід зла, прокляте Богом і одержимеДияволом. Символічною в цьомуплані є третядіяп’єси «НароднийМалахій», щовідбувається в психіатричнійлікарні на Сабуровійдачі. Божевільня – метафоричний  образ стану суспільства, в якомуперебуваєголовний герой творуМалахій Стаканчик і з якого він намагаєтьсявирватись. У однійіз ремарок першоїсценицієїдії М.Кулішзмальовує Стаканчика в оточеннітемних сил: «Заклякли, закружляли над Малахіємусаду в Сабуровцігайворонидзюбаті» [5, с.15]. У християнськійміфологіїсимволікагайворона «ототожнюєтьсязісмертю і злом, тому він став символом Диявола й провісникомзагибелі» [1, с.124]. Цікавою є такожрепліка одного з божевільних: «Гей, чорні! Помовчіть! Тож не встигщесвітБог створити, як вони небо вкрили й поклювали першу золоту зорю, із сонця решето зробили…Темно мені й холодно!…(сумно кричав на гайворонів один і звернувся до Малахія). Реформуй сонце» [5, с.74].

У словнику-довіднику «Знаки української етнокультури» значення слова «ворон» трактується так: «(…) великий хижий птах із блискучим чорно-синім оперенням, що живе подалі від осель (перев. в лісі);  нечистий птах, пов’язаний зі світом мертвих; не користується  симпатіями передусім через чорне  оперення; з глибокої давнини  вважається лиховісним птахом, вісником смерті, що широко відбито в українському фольклорі, коли кричить крук, спльовують, як і в тих  випадках, коли бояться зурочення або пристріту; (…)  коли сяде біля хати й тричі крякне — жди недоброго; разом з тим ворон вважається й мудрим віщуном, бо живе сто, а то й триста років і знає багато таємниць; може  передбачити смерть, нашестя ворогів (…)» [3, с. 115].

УхворійуявіМалахія в боротьбі добра зі злом перемогу над Богом одержуєДиявол. Як бачимо, М.Кулішцієюреплікоюще в 1927 роціпророкувавпоявусталінських «воронків», щобудутьприїжджати за людьми вночі й відвозити їх у безвість[6].Крукиперетворили сонце на решето. Сонце -джерелоенергії та тепла, воно є символом Марії й Ісуса Христа. Згадка про цей символ є вСтаромузаповіті, в книзі пророка Малахія: «А для вас, хтойменнямогобоїться, зійде Сонце Правди та лікування в проміннях його» [4, с.472].

Словник символів під редакцією  О. Потапенка подає значення сонця як символу «Всевидящого божества; Вищої космічної сили; центру буття та інтуїтивного знання; осяяння; слави; величі; правосуддя; Матері Світу; Центру; Бога-отця» [7, с.102].

Одному з хворихізСабуровоїдачіввижається, нібито він на плечах носить великого удава, що «хвіст його волочиться десь по той біксвіту» [5, с.74]. Змій є «символом людськоїзради, в християнськомумистецтвігаспидсимволізувавприсутністьДиявола та злих сил»[3, с. 24]. Змій – єдинатварина, вигнана Богом із раю за підступність, – у драмі «НароднийМалахій» є символом нечистого сумління. «Це ж удав -всесвітнє зло. І тільки я впущу його – він задавить увесь світ… Поможіть», -вигукує в розпачі один ізгероїв «Народного Малахія»[5, с.78]. «Гадюка (змія)- символ енергії життя; воскресіння і водночассмерті; кругообігуявищ; інтуїції; глибокоїмудрості; прихованихзнань; духовнихскарбів. Гадюка – символ злоби, люті, підступності, лукавства, знаряддя кари Божої, спокуси. На думку вчених, змія є символом та атрибутом активних сил (позитивних та негативних), якікеруютьсвітом. Широко відомийгностичний (теософічний) символ Уробороса-змії, яка кусаєсвійвласнийхвіст. Цеозначаєвічність, опору світу. Окрім того, змія означала такожсублімаціюособистості, тобтовідхідвід «мирського життя» і посвячення себе лишедуховнимустремлінням»[7,с.154].

У сьомій сцені третьої дії драми Малахій Стаканчик наочно показує народу як треба реформувати людину: «Він накриває кожного голубим покривалом, повчає, переконує, потім робить майже магічний рух рукою, і тоді з-під голубого покривала виходить оновлена людина (…)» [5, с. 79]. «Накриванняголови —старовиннийобрядовий акт, шосимволізувавпосвяту духам чи божеству» [1, с.140].

Утопіямріїстворитиангелоподібнулюдинуновоїформаціївикривається в «НародномуМалахії». МиколаКулішстворює образ Малахія Стаканчика, якомуздається, що він «справді творить якусьпрекрасну голубу симфонію, не помічаючи того, що дудка гугнявіла йлунала диким дисонансом» [5, с. 25]. ТрагедіяМалахія-цетрагедіялюдства, приреченогоблукатиманівцямиісторії з утопічнимигаслами, трагедіялюдини, жертва якоїсумнівна.

У драмі «НароднийМалахій» протиставляєтьсясимволікабілого й червоногокольорів. У дитячихспогадахМалахія Бог сходить на землю як «дідоксивенький у білійодежі» [5, с.71]. ВіншомувидінніМалахія «підходить до старенького Бога хтось у червоному, лиця не видно й кидає гранату» [5, с.64 ].Отже, білийколір символізує божественне начало, а червоний-диявольське. АджеуНовомуЗаповіті в Апокаліпсисі великий дракон – символ сатани, зображуєтьсячервоним [4, с.471].

Малахій же постає провісником апокаліпсису та пришестя Диявола. Недаремно в одній зі своїх промов Стаканчик відтворює картину кінця світу: «Чуєте грім?… Дивіться, падаєрозбите небо, от сорок мучениківсторч головою, Христос і Магомет, Адам і Апокаліпсис раком летять…» [5, с.71]. «Апокаліпсис — остання книга Нового Заповіту, написана святим євангелістомІоанном; описує в загальних образах останніднісвіту, прихід антихриста та різнікатастрофи, щосупроводятьціостанніжахливідні; символізує вселенську катастрофу [3, с. 16].

Слідтакожзвернутиувагу на кабалістичнусимволікуп’єси «НароднийМалахій». Так, утопічна мета Малахіямає номер із числом звірини- 666 [5, с.65]. Один ізгероївп’єси, божевільний, розповідаючи про жінок, яких знав, підсумовує: «Заждіть! Разом сто сімжінок за п’ятнадцятьроків, чотирнадцятьтисячп’ятсоттридцять…» [5, с.66]. Сума числа 14530 становить 13 – число диявола.

Символічного і так само прогностичногозначення в творахМ.Кулішанабуває й число 37 – номер квартири, вякійпроживаєМалахій Стаканчик [5, с.69]. Драматург точно пророкуєапокаліптичний час володарювання Антихриста, кульмінаційнийріксталінськоготерору, ріквласноїсмерті. Як бачимо, числовасимволікавідіграєнадзвичайновелику роль ухудожньомусвіті МиколиКуліша, бонаснажена геніальнимпровидінням [6].

Як справедливо твердить Т. Плахтій, у «Патетичнійсонаті» М.Кулішарозкриваютьсяглибинисамотньоїдуші, щоперетворилася без Христа на пекло. Ми маємозмогуспоглядатидушевні муки людининапередоднівідродження, в момент найпотаємнішогопроявусвятої любові[6].

Так,навіть у фантазіяхгероїні «Патетичноїсонати» Марини «з вікнавиглядає стара баба в чорному-розлукачи смерть» [5, с. 159]. «Чорний – колірночі, Чорнобога, а значить смерті, трауру та горя – загибелівсього, щоживе і дихає» [1, с. 474]. Дія «Патетичноїсонати» відображає той інтервал часу, якийлюдинавстигає пройти віднародження до смерті. В цьомутворіпануємістеріальний час, якийпереважновідтворюєвічне. Л.Залеська-Онишкевичвідзначаєспільністьп’єси «Патетична соната» з літургією. Звернення М.Куліша до цього жанру є творчимзасвоєннямбароковихтрадицій[2, с.107].

У кімнаті героя «Патетичноїсонати» ІлькаЮги «вкутумідяним удавом виблискуєгелікон» [5, с.178]. Як бачимо, в «Патетичнійсонаті» М.Кулішстворює образ-антипод -мідяного удава. Тут зновупрочитуєтьсябіблійнаремінісценція. Аджеміднийзмій, відлитийМойсеєм, був прототипом розіп’ятого спасителя: «І зробивМойсеймідяногозмія, і вставив його на жердині. Й сталося, якщозмій покусав кого, то той дивився на мідяногозмія-і жив!» [4, с.162]. Тожміднийзмійрепрезентує в «Патетичнійсонаті» життєстверджуючу «рятівну» функціюміфу про воскресіння спасителя, а такожвиступає в п’єсі символом творчогонатхнення, щомає принести порятунокспустошеним душам. Із темою біблійногорозп’яттяпов’язана й символікамісяця. Так, в однійіз ремарок «Патетичноїсонати» зазначається: «(…) низько над обріємвиситьблідий, пощерблений серп місяців-розп’ятий Христос» [5,  с. 189]. Місяць як світило – це «Око Лади», дитя Лади, що приходить з води і приносить свято Лади – Купалу. Місяць і зірки, цімешканці небесного склепіння, представникисвященної для язичникасвітлоносноїстихії, булившанованівособливихбожественних образах [1, с. 367]. Тож у драмі «Патетична соната» душу Ількарозтинає на жертовномухрестіневмолимий, невблаганний час [6]. Слідзазначити, що лейтмотив смертідуші, що до останньоїхвилинисвогоіснуваннязалишається в темрявісвоїхгріхів, проходить майже через усідраматичні твори М.Куліша.

П’ятадія «Патетичноїсонати» починаєтьсяремаркою: «Іщеуявисобі, друже, повнувулицюцвітуакації. Не проглянеш. На ґанку в Пероцьких прапор ревкому паруском червоним повис. Сонце. Штиль» [5,  с.221]. Як бачимо, в драмізновувиявляєтьсясимволікациклічності. Згадка про сонце вказує на присутність Бога. Натомістьчервоний прапор – знак тимчасовогопогамуваннядиявольських сил[6].Отже, у п’ятій дії п’єси спостерігаємо протиставлення двох кольорів: білий цвіт акації – символ відновлення та мрій про мирне майбутнє життя – та червоного як провісника тероризму та кровопролиття.

Численнібагатоплановісимволиапокаліпсисувиразнопростежуються в іншійдраміМ.Куліша- «МакленіГрасі». У першійдіїцієїп’єсисвітгероїніАнеліпосміхається, як вітальний день: «Блакитний, прекрасний, а оцей клен, нібиксьондз у золотійрисі…»   [5, с. 262]. Клен (…) у колядках  виступаєСвітовим деревом; сполука клен-дерево уживається як  народнопоетичний образ таємничості, благодатноїсили[3, с. 290].

Завдякияскравим метафорам  М.Кулішстворюєсимволічні образи, одним ізяких є висохле дерево життя, якеможнатрактувати як символ остаточного морального занепаду героя драми «МакленаГраса»  Зброжека, що, ставши банкрутом, не може знайтисенс у житті: «Та й для чогожити, якщо криза засушила дерево життя, дерево із золотим листям. Нема листя! Облетіло! Один сухийчорнийстовбур, на якому скоро повисне трупом світ!» [5, с. 285]. Клен є символом премудростіБожої [4, с.399]. І якщо в біблійнійміфологіїквітуче дерево символізує життя, святість, надію, то засохлеабочорне дерево асоціюєтьсязісмертю [1, с. 63]. У даномувипадку– смертю не тількифізичною, а й духовною. Ухристиянстві Дереву Добра протиставляється Дерево Зла, або Дерево Пізнання, щонагадувало про передденьзагибелілюдствапіслягріхопадіння Адама й Єви. Як бачимо, МиколаКулішзновустворює образи-антитези. Тут констатуємозасвоєннятрадиційбарокового театру, що «грає антитезами, на яких заснована релігійна картина світу [6].

Необхіднотакожвідзначитибагатоплановістьсимволікиантисвіту в п’єсі «МакленаГраса». У ційдрамісуспільствозображено у передденьапокаліпсису, коли забули про Бога, а світ став «темний і незрозумілий як підвал» [5, с. 292]. Темрява символізує відсутністьсвітла й Бога в людських душах. Люди, за словами  Зброжека, хворі на астму, яка  «давить увесь світ» [5, с.286]. Астма може бути потрактована як символ заповненнясвіту злом. Польща, девідбуваєтьсядіяп’єси «МакленаГраса»,-лишеалегоричний образ світу, в якому балом править Сатана: «У старійПольщішумитькривавийбенкет. Кров, звичайно, як вино, а вино – як кров» [5,с.282].

Герой драми маклер Зброжеквирішуєзаробити на своїйсмертігроші, а отже, продати свою душу Дияволу. Макленастріляє в Зброжека, але рве запропоновані ним гроші. Цядія є символічнимвбивствомДиявола. Взятигроші– означало б прийняття зла[6]. Тут звучитьвідлунняархаїчного сюжету про скасування старого божества, розривання на частини й засівання землі шматками його тіла, післячогооновлюється і Бог, і людина.

Отже, у релігійнійсимволіцізакладенеглибокевнутрішнєнаповнення, яке не зникаєпротягомстоліть, вона відбиваєспоконвічне, духовнетільки для глибоковіруючих людей.Образ гармонії в драмах репрезентують символи першооснови, котрими виступають Сонце, Бог і Любов. Композиції п’єс М.Куліша будуються на принципі протиставлення. Символічні поняття утворюють пари, викликаючи зі світу ідей свої протилежності. Так, диявольському образу удава протиставляється образ мідяного удава-  символу розіп’ятогоХриста, образу дракона –  образ Бога, чорному засохлому дереву – образ золотого клена, сонцю- образ місяця, диявольськомучервономукольорові-божественнийбілий [6].

Біблійнімотиви та образи допомогли М.Кулішеві не тількизнайтиуніверсальний код для глядача й читача, а й висловитисупротивтимзасобам, яківикористовуваларадянськавлада для твореннявласного канону та ієрархії. Для драматурга релігійні символи, алюзії – цеможливістьпоєднатиземний і сакральний час, піднестиконкретні проблему, образ, подію до масштабівзагальнолюдських, до вимірівхристиянськоїісторії.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Войтович В. Українська міфологія  [Текст]  / В.Войтович. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.
  2. Залеська-Онишкевич Л. Жертвоприношення  і відкуплення у «Патетичній сонаті» Миколи Куліша [Текст] / Л.Залеська-Онишкевич // Сучасність. – 1998. – № 5. – С.105-109.
  3. Знаки української етнокультури: словник-довідник / [авт.-уклад. В.Жайворонок]. – К.: Довіра, 2006 . – 703 с.
  4. Иллюстрированнаяполнаяпопулярнаябиблейскаяэнциклопедия / Сост. Архимандрит Никифор. – М.: Свято-Троице-Сергеева Лавра, 1990. – 904 с.
  5. Куліш М. Твори: В 2 т. / – Т.2: П’єси, статті, виступи, документи, листи, спогади / Упоряд., підгот. текстів, вст. стаття та коментар Л.Танюка. – К.: Дніпро, 1990. – 877 с.
  6. Плахтій  Т.Поетика драм МиколиКуліша: традиції та новаторство (цикл статей) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ruthenia.info/txt/biletskv/plahtt/ukc.html.
  7. Словник символів культури України / [за заг. ред. В. Коцура, О. Потапенка, М. Дмитренка, В. Куйбіди]. – 3-е видання. – К.: Міленіум, 2005. – 352 с.

 

MYTHOSEMANTICS OF BIBLICAL IMAGES IN MYKOLA KULISH’S DRAMATIC ART

V. Kravets

Scientific advisor: PhD Demchenko A.

Department of Ukrainian literature

Kherson State University

E-mail: vituniacool@ukr.net

Features of the interpretation and functioning of biblical text in M. Kulish’s dramatic art, semantics of sacred symbolism in author’s dramas and the reasons for appealing of the artist to Scriptures are examined.

Keywords: biblical image, drama, mythosemantics, symbol.

No Comments for “МІФОСЕМАНТИКА БІБЛІЙНИХ ОБРАЗІВ У ДРАМАТУРГІЇ МИКОЛИ КУЛІША”

Залишити відповідь