ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

УДК 342.537

ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

О.О. Користова

Науковий керівник – старший викладач Томіліна Ю.Є.

У статті розглядаються проблематика здійснення парламентського контролю в Україні та зазначаються способи та методи подолання прогалин в зазначеній сфері.

Ключові слова: парламентський контроль, Верховна Рада України, тимчасові комісії, парламентські слухання, Уповноважений ВРУ.

The article deals with the problems of parliamentary control in Ukraine and indicate ways and methods to overcome gaps in this area.

Key words: parliamentary control, the Parliament of Ukraine, the temporary committee, parliamentary hearings, ombudsmen.

 

В Україні проблема реалізації парламентського контролю останнім часом набула надзвичайної гостроти. Постійна дискусія довкола контрольної функції парламенту супроводжується блокуванням законодавчих актів, які мають деталізувати відповідні конституційні норми. Внаслідок цього контрольна діяльність українського парламенту значною мірою зведена нанівець. Вбачаючи певні недоліки в здійсненні парламентського контролю, багато вчених детально працюють над ефективною моделлю його розвитку в майбутньому, і пропонують свої методи подолання прогалин в зазначеній сфері.

Парламентський контроль – це особливий вид державного контролю, який здійснюється Верховною радою України на підста­ві Конституції і законів України, що дає змогу парламентові отримувати достовірну й об’єктивну інформацію про фактичне виконання своїх обов’язків і повноважень відповідни­ми органами влади та їх посадовими особами, належним чином реагу­вати на виявлені порушення і, відтак, спрямований на забезпечення конституційної законності та державної дисципліни у сферах їх без­посередньої владно-управлінської діяльності. [3; c. 192]

Конституційна основа парламентського контролю в Україні – п.33 ст.85 Конституції України, що відносить до повноважень парламенту “здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією”. [1]

Існують різні класифікації парламентського контролю. Його поділяють на внутрішній і зовнішній; на попередній, поточний та наступний; на загальний та спеціальний [5,с.40-41]. Як видається, всю сферу парламентського контролю в Україні можна також поділити на контроль, що здійснюється: безпосередньо Верховною Радою України; через свої органи (комітети, тимчасові слідчі комісії); окремими народними депутатами; органами зі спеціальною компетенцією.

Верховна Рада України – є однопалатним представницьким органом законодавчої влади, що здійснює функції контролю шляхом слухання звітів Кабінету Міністрів України, проведення «години запитань» та парламентських слухань. Нажаль, правове регулювання контрольних повноважень парламенту як органу має низку недоліків. [4; c.152]

По-перше, це недоліки у регулюванні «години запитань до Уряду». Згідно з Регламентом Верховної Ради України, таким запитанням відводиться лише одна година часу на тиждень, вони мають чітко визначену тематику, а про зміст таких питань уряд має бути заздалегідь письмово повідомлений,  що само по собі знижує контрольний потенціал зазначеного явища. В даному випадку Україні потрібно перейняти досвіт закордонних держав, де аналогічній «годині запитань» відводиться один день на тиждень, не існує попереджень щодо змісту питань, і взагалі коло надісланих питань визначає тематику дня уряду, а не навпаки. А також слід встановити чинним законодавством обов’язкове оприлюднення планів роботи комітетів, звітів про їхню діяльність, порядку денного запланованих засідань і т.д.

По-друге, це недоліки у регулюванні парламентських слухань. Загалом існування цієї форми контролю є досить сумнівною через повторюваність предмету парламентських та комітетських слухань, короткостроковість їх здійснення та широке коло учасників. На нашу думку, слід залишити лише комітетські слухання та удосконалити їх систему проведення, що сприятиме звуженню тематики слухань, та ефективності використання часу.

Для  більшої ефективності здійснення парламентськими комітетами своїх контрольних повноважень  потрібно:

  • провести функціональне обстеження системи комітетів в цілому,  оптимізувати їхню кількість та розподіл функціонального навантаження між ними.
  • передбачити обов’язкове занесення до протоколів засідань комітетів результатів поіменних голосувань.
  • передбачити створення при всіх комітетах – громадських рад з метою визначення найбільш актуальних проблем правового регулювання суспільних відносин;
  • запровадити процедури громадських консультацій щодо проектів законів,  які мають значний вплив на певну сферу суспільних відносин.

Наступним органом Верховної Ради України, через який здійснюється парламентський контроль є тимчасові комісії – це колегіальний тимчасовий орган, завданням якого є здійснення парламентського контролю шляхом проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Зазначений орган має також низку недоліків в здійснюваній діяльності, зокрема: нечіткість мандату тимчасових комісій, недосконалість засад формування таких комісій, недостатній рівень публічної роботи. Враховуючи мінуси та недоліки роботи тимчасових комісій, потрібно працювати над системою удосконалення їхньої діяльності, через визначення чітких меж контрольних повноважень цих комісій, запровадження пропорційного принципу формування комісій (тобто 50% – парламентської коаліції, 50% – парламентської меншості), а також створення механізмів підвищення публічної роботи комісій.

Що ж до підвищення ефективності парламентського контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина потрібно внести зміни до ЗУ «Про Уповноваженого Верховної Ради  України з прав людини», де встановити: строки перебування однієї і тієї ж особи на посаді Уповноваженого, та забезпечити механізм прозорості його діяльності, визначити загальні засади внутрішньої організації діяльності Уповноваженого, через створення представництв в усіх регіонах. [2]

Отже, сучасна модель здійснення парламентського контролю в Україні має низку недоліків, які потребують редагування, через врахування досвіду країн з усталеними демократичними традиціями та з обов’язковим посиланням на вітчизняні політико-правовi реалій та досвід.

Література:

  1. Конституція України //Відомості Верховної Ради України .- 1996.- № 30. – ст..85.
  2. Закон України  «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20.
  3. Барабаш Ю.Г. Парламентський контроль в Україні (конституційно-правовий аспект): Монографія. – Х.: Логос, 2004. – 192 с.
  4. Ківалов С.В. Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади Україні: історія, теорія, перспективи: Монографія / С.В.Ківалов, І.К.Залюбовська. – О.: Юрид. літ., 2004. – 152 с.
  5. Шаповал В. М., Борденюк В. І., Журавльова Г. С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – С. 40-41.

No Comments for “ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ”

Залишити відповідь