КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ – ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

УДК 342

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ – ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

О.М. Кліментовська

Науковий керівник – доцент Зубенко В.В.

У статті досліджується місце і роль Конституції України в системі джерел конституційного права України, її загальна характеристика та структура.

Ключові слова: Конституція, конституційне право, юридична сила, державна влада, конституційно-правовий статус.

The article examines the place and role of the Constitution in the system of sources of constitutional law of Ukraine, its General characteristics and structure.

Key words: The Constitution, constitutional law, legal power, state power, the constitutional-legal status.

 

Для України Конституція 28 червня 1996 р. стала символом консолідації Українського народу в розбудові України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Водночас Конституція 1996 р. є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй [1, с. 3].

Конституція України – це єдиний нормативно-правовий акт, що має особливі юридичні властивості, через який Український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні принципи державного та суспільного ладу, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владних повноважень, основи правового статусу особи, територіальний устрій держави [2, с. 6].

Формально-юридичні властивості Конституції України – це її ознаки як основного нормативно-правового акта держави. До цих властивостей належать такі ознаки.

1) Конституція України є Основним Законом держави. Це означає, що Конституція України посідає найвищу сходинку в ієрархії нормативно-правових актів.

2) Конституція України має найвищу юридичну силу. Найвища юридична сила Конституції України закріплена у ч. 2 ст. 8 Основного Закону нашої держави та проявляється у двох аспектах:

а) усі нормативно-правові акти приймаються органами, передбаченими Конституцією України та в установленому нею порядку;

б) норми конституції мають пріоритет над нормами законів та інших нормативно-правових актів, тобто жоден нормативно-правовий акт держави не може суперечити положенням Основного Закону. Хоча у ч. 2 ст. 8 Конституції України йдеться про необхідність відповідності, а не несу переч пості нормативно-правових актів Конституції України.

3) Конституція України є юридичною базою законодавства. Це проявляється у тому, що вона визначає зміст усіх нормативно-правових актів, що приймаються у державі, встановлює види нормативно-правових актів, що приймаються на розвиток її положень, визначає ієрархію нормативно-правових актів, передбачає особливий порядок прийняття та внесення змін до неї, а також характеризується прямою дією норм, тобто для реалізації конституційних норм не потрібні спеціальні акти, які б їх конкретизували [3, с. 63].

Конституція України 1996 р. належить до кодифікованих конституційних актів. Вона існує у вигляді єдиного нормативно-правового акта, що складається із трьох основних частин: преамбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. У свою чергу, основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції України складаються із 15 самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що включають 161 статтю (розділи I-XIV) і 14 пунктів (розділ XV), позначених арабськими цифрами [4, с. 43].

Розділ І Конституції України називається “Загальні засади” (статті 1-20). Зі змісту статей цього розділу вбачається, що його доцільніше було б назвати “Конституційний лад”, оскільки конституційні положення розділу регламентують найважливіші сфери суспільного та державного життя: принцип поділу державної влади, територіальну цілісність держави, державний, національний та народний суверенітет, основи місцевого самоврядування, державні символи України та ін.

Розділ II Конституції України – “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” (статті 21- 68) становить концентруючу вісь правового статусу особи в Україні. У його статтях розкривається зміст політичних, економічних, соціальних, екологічних, культурних та інших прав.

У розділі III Конституції України – “Вибори. Референдум” (статті 69-74) врегульовано основні форми народовладдя; встановлено, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; визначено, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Розділ IV Конституції України – “Верховна Рада України” (статті 75-101) врегульовує загальний конституційно-правовий статус парламенту України, зокрема порядок його організації і діяльності, повноваження і компетенцію, кількісний склад і структуру, основні форми роботи, строк повноважень і підстави дострокового припинення повноважень, порядок взаємодії з іншими органами влади тощо.

У розділі V Конституції України – “Президент України” (статті 102-112) Президенту України надано правовий статус глави держави, а також визначено, що Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина. Зважаючи на те, що Україна є президентсько-парламентською республікою, Президент України наділений великим обсягом повноважень: формує уряд та інші органи державної влади, є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, очолює Раду національної безпеки і оборони України, підписує закони, нагороджує державними нагородами, здійснює помилування, призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції України, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою та ін. [1, с. 18].

Розділ VI Конституції України – “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади” (статті 113-120) визначає, що Кабінет Міністрів України знаходиться на вершині ієрархічної системи органів виконавчої влади, установлює порядок організації та діяльності уряду, його повноваження і компетенцію, підстави і порядок дострокового припинення повноважень, порядок взаємодії з іншими органами державної влади та ін.

У розділі VII Конституції України – “Прокуратура” (статті 121-123) визначено основні засади конституційно-правового статусу Генерального прокурора, повноваження і компетенцію органів прокуратури. У ст. 123 регламентовано, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

У розділі VIII Конституції України – “Правосуддя” (статті 124-131) установлено основні засади судочинства, порядок організації і діяльності судових органів, визначено, що судочинство здійснюється виключно Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Розділ IX Конституції України – “Територіальний устрій України” (статті 132, 133) установлює основні засади територіального устрою України; регламентує систему адміністративно-територіального устрою України, яку становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села; визначено спеціальний статус міст Києва і Севастополя.

У розділі X Конституції України – “Автономна Республіка Крим” (статті 134-139) врегульовано конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим та її вищих органів влади у складі Української держави.

У розділі XI Конституції України – “Місцеве самоврядування” (статті 140 – 146) установлено право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; визначено матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, регламентовано порядок організації та діяльності органів місцевого самоврядування, надано гарантії захисту інституту місцевого самоврядування, зокрема в ст. 145 зазначено, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Розділ XII Конституції України – “Конституційний Суд України” (статті 147-153) визначає конституційно-правовий статус Конституційного Суду України, порядок його організації і діяльності, вимоги до кандидатів на посаду судді.

У розділі XIII Конституції України – “Внесення змін до Конституції України” (статті 154-159) урегульовано ускладнену процедуру внесення змін до Основного Закону України, що має сприяти його стабільності.

У розділі XIV Конституції України – “Прикінцеві положення” (статті 160, 161) визначено, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття. День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.

Розділ XV Конституції України – “Перехідні положення”  спрямований на врегулювання та узгодження нормативно-правової бази з положеннями Конституції України. [5, с. 92].

На підставі проведеного вище аналізу можна зробити висновок, що прийняття Конституції України стало непересічним фактом у розвитку конституційного процесу на теренах Української держави. Структура Конституції України дає підстави вважати, що вона загалом об’єктивізує систему національного конституційного права, а структурні елементи Конституції України (розділи) об’єктивно відтворюють основні інститути конституційного права України. Основний Закон став доказом здатності українського народу до державотворення та правотворення.

 

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – [Текст]. – 1996. – № 30. – Ст. 3.
  2. Оніщенко О. В. Конституція України як основне джерело конституційного права України: дис.. канд. юрид. наук: 12.00.02 / О. В. Оніщенко  – Київ, 2005. – 86 с.
  3. Совгиря О. В., Шукліна Н. Г. Конституційне право України. Повний курс: наич. посіб. / О.В.Совгиря, Н.Г.Шукліна. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К. : Юрінком Інтер, 2012. — 544 с.
  4. Погорілко В. Ф. Конституційне право України: Підруч. / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. – 344 с.
  5. Шаптала Н. К. Конституційне право України [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н. К. Шаптала, Г. В. Задорожня. – Д.: ЛізуновПрес, 2012. – 470 с.

No Comments for “КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ – ОСНОВНЕ ДЖЕРЕЛО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ”

Залишити відповідь