МІФОЛОГЕМИ ДОМУ І ДОРОГИ У РОМАНІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА «ТІНІ ЗНИКОМІ»

УДК 821.161.2 Ш – 31.091

 

МІФОЛОГЕМИ ДОМУ І ДОРОГИ У РОМАНІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА «ТІНІ ЗНИКОМІ»

 

Т. Кухта

Науковий керівник: к. ф. н., доцент Н.Д.Чухонцева

 

Кафедра української літератури

Херсонський державний університет

e.mail: VKoroteeva@ksu.ks.ua

 

Досліджувалися своєрідні риси міфологем дому і дороги у романі «Тіні зникомі» Валерія Шевчука, роль авторської міфотворчості у трансформації архетипів .

Ключові слова: міфологема, міф, архетип, символ, міфотворчість, необароко, неоготика.

Творчість Валерія Шевчука – одного з найоригінальніших сучасних прозаїків – постійно привертає увагу літературознавців, які зазвичай відзначають важливу роль у художньому світі письменника архетипних образів-символів дому і дороги (найчастіше, коли йдеться про роман «Дім на горі»). Роман «Тіні зникомі» (2002) під цим кутом зору вивчений недостатньо: серед дослідників, які розглядали цей твір,  тільки В. Соболь і                          Л.Тарнашинська висвітлили деякі аспекти тої теми, що обрали ми. Все це  дозволяє вважати її актуальною.

Ми ставимо мету з’ясувати своєрідні риси міфологем дому і дороги в романі «Тіні зникомі» В. Шевчука, роль авторської міфотворчості у художній трансформації архетипів та створенні оригінальної символіки.

Наскрізним у художній прозі цього письменника є архетипний мотив «блудного сина», який по-різному модифікується у кожному творі, але завжди пов’язаний з міфологемами дому і дороги. Л. Тарнашинська відзначила: «Людина у творах Валерія Шевчука – завжди в дорозі (дорога – як символ, наскрізна метафора), завжди у пошуку: себе, істини, сенсу буття, шлях до чого непростий і звивистий – через самопізнання, осягнення добра і зла, розчарування, тобто постійну й велику роботу душі» [1, c. 177]. Дім же постає притулком духу, фортецею, куди повертається мандрівник, якщо не заблукає на манівці.

У романі «Тіні зникомі» наскрізні мотиви творчості В.Шевчука поглиблюються і набувають нових нюансів значною мірою завдяки вдалій художній знахідці – оригінальному образові оповідача, який репрезентує тип інтелектуала, сформований на межі епох бароко і романтизму. Нащадок українського аристократичного роду, корені якого сягають раннього середньовіччя, Теодор Темницький покидає рідний дім дитиною, вирушивши на навчання до Петербургу. Ставши офіцером російської армії, він веде мандрівний спосіб життя, поки не усвідомлює себе «блудним сином» свого роду і народу.

Назви і зміст розділів «Долина видіння», «Сірий звір», «Склеп» асоціюються з готикою. Перший з них завершується епізодом, який стає переломним у душевній драмі головного героя (для внутрішнього, психологічного сюжету – подорожі у глибини власної душі – це зав’язка). Відбуваючи службу в Естляндії, Теодор відчував незрозуміле сум’яття і вирішив погадати на Біблії, щоб вияснити його причину: «Біблія одкрилася на книзі пророка Ісаї, на розділі двадцять другім, під заголовком «Долина видіння». Те, що я прочитав, невимовно вразило мене. Йшлося про місто, сповнене галасу, гучне й веселе! Водночас у тому місті «побиті всі – не побиті мечем і не повмирали на війні». Йшлося там і про проводирів: одні з них утекли, а інші пов’язані «без вистрілу луку». Далі виступила дивна фраза: «Усі, що з тобою знайшлися, пов’язані разом, хоч вони повтікали далеко». Все це викликало в пророка потребу плачу. А потім пішли ще дивніші й загадковіші слова: «Народу мого дочка поруйнована, бо це день збентеження, стоптання і заколоту, день Господа Бога у Долині Видіння, день розвалення муру та зойку на горах» [2, с. 16]. Розшифровуючи символіку Вічної книги, Теодор вжахнувся від здогаду, що ці рядки – про розтерзану Україну, а він сам – з тих, що «повтікали далеко». Щоб умотивувати це магічне прозріння свого героя, В.Шевчук домислив, що воно було підготовлене зустріччю з Василем Капністом та іншими українськими патріотами у Петербурзі. Розмови з ними, захоплення філософією Г.Сковороди, читання творів, у яких правдиво осмислювалася доля України, викликали у душі Теодора сум’яття, «ностальгічну меланхолію», а прозріння зумовило рішення покинути службу і поїхати в рідні Лісовичі, які він успадкував після смерті старшого брата Петра

Готичний мотив здійсненого пророцтва В. Шевчук наповнив реальним змістом, а в основу романного сюжету поклав архетипний мотив «повернення блудного сина» до свого Дому. В поліському родовому маєтку Темницьких Теодор знаходить старовинні документи та рукописи предків, які викликають чимало запитань, спонукаючи його збирати і записувати усні свідоцтва про історію свого роду і народу. В.Соболь відзначила, що «крізь чималу кількість подорожувань, гостин і блукань (в тому числі й мисленнєвих) головний герой торує шлях до пізнаня себе, свого роду і свого етносу. Описів мандрівок у творі чимало, і майже всі є знаменними. З-поміж них перша, коли герой несподівано залишає службу і вирушає до рідного порогу – це «дощова дорога до таїн роду», інша «пилява» – до таїн рідної землі у ширшому контексті», коли він їде в родове гніздо Василя Капніста – Обухівку, на довірчу з ним зустріч». Характеризуючи подорож Теодора до брата Івана, яка завершилася втечею з негостинного дому, дослідниця зауважила, що він «тікав ніби від темряви родового минулого, щоб у кінці-кінців написати справжню родинну хроніку, де минуле постає єдиним суддею суперечливих вчинків, різноликих подій і дивовижних звершень людських» [3, c. 46].

Оповідач довідується, що його дід був соратником Івана Мазепи, виконував важливі секретні доручення гетьмана, а  після поразки повстання, щоб врятувати себе і своїх нащадків від переслідувань, став удавати вірного слугу царя. Його діти й онуки майже забули своє коріння і тільки Петро, коли вийшов у відставку, намагався відтворити історію своєї родини. Братів рукопис Теодор знайшов за старовинним портретом і вирішив упорядкувати і завершити його.

Важливу роль у творі відіграє символічний образ сірого звіра, що поселяється у душах людей, семантика якого з’ясовується у главі сьомій «Хліб життя. Андрій», де у готичному стилі оповідається про незвичайні пригоди Теодорового дядька, який їхав на оглядини до нареченої, проте, ніби зачарований, збився з дороги, потрапив у інший маєток та в обійми до іншої жінки. Від того, як іронічно зауважив оповідач, завагітніла не вона, а дядько, «але плід той був – звір, отака собі персоніфікація люті та гніву, якими Андрій Петрович запалає пізніше, коли той звір народиться» [2, с. 162].

У главі восьмій «Хліб життя. Григорій», осмислюючи долю ще одного свого дядька, який відзначався відчайдушною хоробрістю, ніби шукаючи смерті, але з усіх битв виходив неушкодженим, оповідач згадує притчу про блудного сина і розмірковує про «театр життя», де герої – маріонетки чи тіні, з відходом яких зникає таємниче «щось», і зауважує: «Оце «щось» і є навіки пропале, таїна, яка не розгадується. І я впевнений, що кожна людина – носій такої таїни, але з них мало що розгадується людьми, – тому й назвав свого скрипта  «Тінями зникомими» [2, с.188].

У главі десятій «Хліб життя. Михайло» розповідається про долю Теодорового дядька, переслідуваного бісом Страху, а наприкінці описується марення його племінника, де боротьба добра і зла уособлюються в образах Бога й апокаліптичного звіра. Теодор доходить висновку, що необхідно берегти ту часточку добра, яка є в кожній людині.

Одинадцятий розділ «Хліб життя. Матінка» художньо завершує характерну для романів В.Шевчука тріаду Батьківщина – Дім – Мати. Теодор порівнює свою стару неньку з бджолиною маткою, яка втратила силу і владу у спустілому вулику. Після смерті чоловіка вона довірила ведення господарства синові Іванові й дуже швидко згасла. Завершується розповідь про матір словами Овідія: «Час змінюється, але нічого не гине».

Образ хліба у назвах розділів символізує духовний досвід, який здобувається впродовж життя і передається нащадкам. На відміну від літописців, Теодор прагне не тільки зафіксувати факти й обставини, а і з’ясувати «історію душі» кожного, хто потрапляє у поле його зору, а також розкрити власну душу.

У заключному розділі «Ліс дому» оповідач стверджує, нібито про дім лісу та носіїв його духу він сказав усе, але , через кілька років перечитавши написане, вирішив дещо додати. Тут розкривається зміст основних міфологем твору: «Коли визначати за алегорією: ліс – це мій народ, кожне дерево в тому лісі – окрема особистість, порода дерев – рід, власне дім лісу, то не можна не відзначити іншої алегорії: ліс дому; адже так, як окреме дерево має розширення у рід, плем’я, народ (до речі, в давнину пожильців Полісся недаремне звали деревлянами), так само кожна людина має розширення в глибину себе, а також і рід її, що я й позначаю формулою ліс дому; йдеться про з’єднання у роді, як певну субстанцію – познаками того є історії людських душ, яких ряд я тут накреслив, складені наступним поколінням із пізнаних дій – цей ліс так само неосяжний і до кінця ніколи не пізнаний, як і ліс народу» [2, с. 290].

В.Шевчук в оригінальній формі викладає свою версію історії створення, авторства та літературної долі «Історії Русів». За словами Теодора, він завершив розпочату братом працю, давши їй саме таку назву, а сімейну хроніку «Тіні зникомі» писав паралельно. «Дописавши «Історію Русів», я більше за складання творів не брався, бо висловився в своїх двох писаннях, здається цілком. Але «Історія Русів», пущена у світ через переписування – анонімна, бо про її авторство знав тільки один Степан Ширай, а той умів тримати язика на припоні. Ця моя, спільно з братом, праця, як оповідав мені пан Степан, залюбки читається й переписується нашим малоросійським панством» [2, с. 299].

Прізвище Темницький у романі «Тіні зникомі» є, на наш погляд, елементом оздобленої готикою постмодерної гри навколо «темної» наукової проблеми. Дискусії навколо авторства «Історії русів» і досі тривають, тож письменник мав повне право створити свою «художню гіпотезу», вмотивовану не документально, а психологічно. Усвідомивши, що «був як перекотиполе, що його гонить по світах дорогах сліпий фатум»[2, c. 20], Теодор вирушив до рідного Дому, щоб зробити щось корисне для свого народу: «Я раптом почав вірити, що мене привели сюди шляхи світові та господні для якогось чину, конче мені необхідного, коли жадаю гармонії для єства й духу свого; ще не знав якого чину, але вже вловлював у собі ясні теплі первні…» [2, c.18]. Цим «чином» стала його письменницька праця.

Дім-притулок, дім-одкровення, дім-камертон світовідчуття – так сприймається міфологема «дім лісу» в романі. У першому розділі цей образ постає у Теодоровій візії: «І тут в уяві виразно побачив свій дім лісу: невелике село, загублене серед сіверських пущ; перед очима випливали обличчя рідних моїх, яких давно не бачив: тих, які ще жили і які вже повмирали – все це були тіні зникомі, але вдивлявся в них внутрішнім зором, ніби бажав, щоб саме вони дали мені відповідь на так раптово поставлені питання, бо й справді вони в мені, як сиве марево, як туман над болотами» [2, c. 18].  Міфологема дому в романі одержує безліч семантичних нашарувань, зокрема коли пов’язується з проблемою духовної спадкоємності між поколіннями та з символічним образом «місця під сонцем», здобуття якого спонукає до пошуків «хліба життя» (хліба земного та хліба духовного), що визначає життєві шляхи кожного, хто в ці пошуки вирушає.

У «Тінях зникомих» (як і в багатьох інших творах В.Шевчука) важливу роль відіграє філософія Григорія Сковороди, зокрема його ідея пошуку щастя не за горами й морями, а в самому собі, на своїй рідній землі, яку Бог призначив кожному від народження. Вона проливає світло на справжні цінності людського буття, які втілені у романі «Тіні зникомі» не тільки в міфологемах дому і дороги, а й лісу та хліба, набуваючи глибокого символічного змісту.

Література:

  1. Тарнашинська Л. Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (Історико-літературний та поети кальний аспекти) / Л. Тарнашинська. – К.: Смолоскип, 2010. – 632с.
  2. Шевчук В. Тіні зникомі. Сімейна хроніка: роман / Вал. Шевчук. – К.: Темпора, 2002. – 304 с.
  3. Соболь В. Історіософія національної ідентичності (на прикладі праці Валерія Шевчука) / В. Соболь // Донецький вісник Наукового товариства ім.. Шевченка. – Т. 5. – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2004. –        С. 44–51.

 

MITHOLOGEMES OF THE HOME AND THE WAY IN THE NOVEL “SHADOWS PASSING” BY VALERY SHEVCHUK

T. Kuhta

Department of Ukrainian Literatura

Kherson State University

e.mail: VKoroteeva@ksu.ks.ua

Studied the personal touches of mythologemes of the home and the way in the novel “Shadows passing” by Valery Shevchuk, the role of the author’s mythocreation in the transformation of archetypes.

Key words: mythologeme, myth, archetype, symbol, mythocreation, new baroque, new gothic.

No Comments for “МІФОЛОГЕМИ ДОМУ І ДОРОГИ У РОМАНІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА «ТІНІ ЗНИКОМІ»”

Залишити відповідь