ДО ПРОБЛЕМИ РОЗРОБЛЕННЯ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ПИСЬМОВИМ ПЕРЕКАЗАМ РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ ШКОЛЯРІВ

УДК 376 – 056.36:376.016:81.161.2

 

ДО ПРОБЛЕМИ РОЗРОБЛЕННЯ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ПИСЬМОВИМ ПЕРЕКАЗАМ РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ ШКОЛЯРІВ

І. Колюбаєва

Науковий керівник: к.п.н. Капустіна Н.В.

Кафедра технологій корекційної та інклюзивної освіти

Державний вищий навчальний заклад Донбаський державний педагогічний університет

е.mail: irinakolyubaeva@mail.ru

 

У статті представлено погляди сучасних науковців щодо розроблення методики навчання письмовим переказам розумово відсталих школярів. Проаналізовано особливості мовленнєвого розвитку та вдосконалення навчальної діяльності розумово відсталих дітей. Розкрито основні методи навчання письмовим переказам розумово відсталих школярів.

Ключові слова: методика навчання, мовленнєвий розвиток, розумова діяльність, письмовий переказ,  зв’язне мовлення, розумова відсталість.

 

Постановка проблеми. Формування письмового мовлення є одним з важливих компонентів загального розвитку розумово відсталих дітей. Письмова форма мовлення, так само як і усна, є важливим засобом комунікації. Це складна психічна діяльність, розвиток якої здійснюється з опорою на усне мовлення і являє собою значно ширше поняття, ніж простий переклад звуків у графічні знаки. Саме мова виступає базисом соціального буття. Вона залучає дитину в систему взаємовідносин між людьми, до пізнання різноманітної оточуючої дійсності.

Навчання розумово відсталих дітей зв’язному письмовому мовленню є однією з найбільш актуальних проблем сучасної допоміжної школи. Особливу значущість нині набуває вирішення цієї проблеми при навчанні дітей з особливими потребами вмінню зв’язано і послідовно висловлювати свої думки в усній і письмовій формі.

Аналіз досліджень і публікацій. Теоретичні і методичні основи розроблення проблеми формування у розумово відсталих учнів уміння послідовно і складно висловлювати свої думки, користуючись усною і письмовою мовою, представлені у наукових доробках дефектологів: Н. Бебешиної, Л. Вавіної, М. Гнєзділова, Р. Луцкіної, В. Петрової, В. Свириденкова та ін. Відомі учені (В. Василевська, Є. Гордієнко, Г. Дульнєв, Л. Занков та ін.) приділяли увагу аналізу сприйняття і переказу тексту розумово відсталими школярами. Дослідники Р. Луцкіна, В. Петрова у своїх працях розробляли методичну систему роботи над переказом у допоміжній школі.

Мета статті. Проаналізувати різні підходи методистів до розроблення методики навчання письмовим переказам розумово відсталих школярів.

Виклад основного матеріалу. Дослідження багатьох методистів (Л. Вавіної, М. Гнєзділова, З. Смірнової, Н. Тарасенко, Т. Ульянової та ін.) показують, що мовний розвиток сприяє вдосконалюванню розумової діяльності розумово відсталих дітей. Видатний психолог Л. Виготський зазначав, що дозрівання психіки дитини має соціальну природу. Вирішальною умовою при цьому виступає навчання. Воно будується не лише на завершених циклах розвитку, але, насамперед, на тих психічних функціях, які ще не сформовані, і сприяє їх вдосконаленню. У ході навчання дітей виникає й розвивається усвідомленість і опосередкованість психічних процесів. Дитина починає навчатися письмовому мовленню, яке, на противагу усному, вимагає детального сприйняття, обмірковування висловлювання. Тому, навчаючись письмовому мовленню, школяр значно просувається у своєму розвитку [1; 2; 3].

Думки про важливість письмового мовлення для психічного розвитку дитини обґрунтовувалися в працях методистів Н. Баранова,  В. Добромислова, Т. Ладиженської та інших. Науковці підкреслювали, що в системі вправ, які сприяють розвитку письмового мовлення, значну роль відіграють перекази. При проведенні переказів учням пропонується певний текст. Перед учнями ставиться завдання усвідомити сприйнятий  зміст і зуміти передати його. Виконуючи поставлене завдання, учні опановують дуже важливі уміння викладати складно й послідовно те, що вони читають і чують від інших. Ці вміння дуже необхідні в житті. Вони мають велике навчальне і корекційне значення й для навчальної роботи школярів. Вагома роль цього вміння на всіх уроках –  при засвоєнні географії, історії, природознавства й інших навчальних дисциплін. Перевіряючи знання, учитель дивиться, як учень викладає той або інший матеріал –  повно, зв’язано і логічно або фрагментарно й безладно [4].

При роботі над переказом активізується словник дітей. У їх мову вводяться нові слова, над значенням і вживанням яких в класі проводиться певна робота. Крім того, передача сприйнятого тексту викликає у школярів необхідність вживати цілу низку слів, що перебувають в їх пасивному словнику. Також варто сказати й про збагачення мови учнів граматичними засобами для висловлювання думок.

Під час написання переказу проводиться робота над словником, який буде використовуватися учнями. Під керівництвом вчителя школярі підбирають до деяких слів і словосполучень синоніми, вчаться підбирати найбільш вдалі з них. Така робота сприяє уточненню, розширенню і активізації лексичного запасу дітей. При цьому одночасно відбувається запобігання помилок у написанні нових слів та в їх узгодженні.

Структура спеціальних уроків розвитку письмового мовлення визначається видом завдань, але, разом з тим, ці уроки мають і загальні положення. Методика проведення уроку переказу може змінюватися залежно від року навчання й від виду виконуваного переказу, але в цілому вона містить такі етапи:

  1. Відбір тексту для переказу.
  2. Вступ.
  3. Читання тексту.
  4. Словникова робота.
  5. Робота над планом переказу.
  6. Усний переказ.
  7. Повторне читання.
  8. Письмовий переказ.

Дослідниця К. Бектаєва вказувала на велику роль правильного відбору текстів для переказу. Вона рекомендує підбирати тексти, що виховують у школярів любов до Батьківщини, сумління, відповідальність за доручену справу, почуття товариства, любов до праці й повагу до людей праці. Для переказу доцільно використовувати уривки з художніх творів світової й вітчизняної літератури, які можуть служити зразком мовної культури відповідати згаданим вище ідеям. Кожний текст повинен бути цікавим за змістом, мати чітку сюжетну лінію, що дозволяє розчленувати його на частини й скласти план.

Перед читанням тексту, призначеного для письмового переказу, на думку М. Рождественського, треба проводити бесіду. Вона потрібна для того, щоб підготувати учнів до сприйняття тексту, розбудити до нього інтерес і допомогти осмислити текст. Користуючись бесідою, учитель встановлює наявність у дітей конкретних знань у тій чи іншій області понять, які стосуються тексту. При проведенні бесіди не слід відволікатися, відходити від теми, тому що такі відступи при читанні тексту можуть викликати в учнів випадкові асоціації.

Спостереження показують, що для написання переказів велику роль відграє спосіб сприйняття учнями тексту. Важливо, чи читає текст сам учень, чи сприймає його з голосу вчителя. Переказ прослуханого тексту, вважає М. Рождественський, більш осмислений й самостійний, більш індивідуальний і вільний. Тому по завершенню бесіди вчитель сам читає текст.

Читання повинно бути виразним, з дотриманням пауз, логічних наголосів, потрібних інтонацій.

Дослідниця П. Ладиженська підкреслює, що виразне читання сприяє розумінню дітьми того, що читається, й допомагає правильно розкрити головну думку тексту. Для того щоб зробити це, після першого читання необхідно запропонувати питання типу: Чому? Навіщо? З якою метою? [4].

Відповіді, підкріплювані спостереженнями над мовою тексту й висловлюваннями школярів, здобувають потрібну глибину й переконливість. При цьому відзначається суттєве в оповіданні, за допомогою вчителя учні усвідомлюють логічну послідовність і зв’язки між діючими особами й фактами. При проведенні такої бесіди встановлюються зв’язки й відносини між фактами, що сприяє кращому, більш глибокому розумінню фактичної сторони твору й більш свідомому засвоєнню його змісту.

План складається за такою схемою: після аналізу тексту головна думка кожної частини формулюється у вигляді пункту плану. План допомагає учням логічно аналізувати текст, вдумливо ставитися до того, що вони читають або оформляють письмово, сприяє тому, що мовлення школярів стає більш зв’язним, змістовним й осмисленим. Як показало дослідження Є. Гордієнко, план повинен бути невеликим за обсягом, але чітко й емоційно сформульованим. Необхідно проводити роботу над словником, який повинен використовуватися учнями під час написання переказу. Під керівництвом вчителя школярі підбирають до деяких слів і словосполучень синоніми, вчаться вибирати з них найкращі. Така робота уточнює, розширює і активізує словник дітей. При цьому одночасно відбувається запобігання помилок у написанні нових слів і в їх узгодженні.

Основна мета усних переказів полягає в тому, щоб закріпити в мовленні школярів знову засвоєні слова й граматичні особливості тексту. При усному переказі вчитель вимагає від учнів правильної вимови нових слів, намагається, щоб вони включали їх у своє оповідання в адекватній формі, будували свою розповідь строго за планом.

Повторне читання допомагає учням відновити в пам’яті текст у всій його повноті й послідовності. При повторному читанні школярі глибше сприймають і точніше запам’ятовують оповідання.

У той час, коли учні пишуть перекази, вчитель надає допомогу деяким з них: це можуть бути навідні запитання для встановлення послідовності подій, що викладаються, і визначення границі послідовності подій, що викладаються, і речень, а також питання, щодо написання окремих слів і виразів.

Висновок. Перераховані етапи рекомендується виділяти на уроках переказу як у масовій, так і в допоміжній школі. Але в останній треба приділити особливу увагу, по-перше, відбору тексту, роботі над новими для учнів поняттями, які зустрічаються в ньому, визначенню ступеня самостійності окремих учнів, по-друге, підготовці школярів до письмового переказу попередньо. Така попередня робота необхідна для розумово відсталих дітей, тому що розуміння тексту і його відтворення представляють для них значно більші труднощі, ніж для дітей з нормальним розвитком.

Література:

  1. Вавіна Л. С. Розвиток зв’язного мовлення учнів 5–9 класів допоміжної школи : науково-методичний посібник / Л. С. Вавіна. – К. : [б. в.], 2001. – 96 с.
  2. Выготский Л. С. Педагогическая психология / под ред. В. В. Давыдова. – М. : Педагогика, 1991. – 480 с.
  3. Гнездилов М. Ф. Методика русского языка во вспомогательной школе / М. Ф. Гнездилов. – М. : Просвещение, 1965. – 272 с.
  4. Ладыженская Т. А. Развивайте дар слова: Факультативный курс “Теория и практика сочинений разных жанров (8–9 кл.)” : пособие для учащихся / Т. А Ладыженская. – М. : Просвещение, 1990. – 274 с.

No Comments for “ДО ПРОБЛЕМИ РОЗРОБЛЕННЯ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ПИСЬМОВИМ ПЕРЕКАЗАМ РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ ШКОЛЯРІВ”

Залишити відповідь