ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ ГОТОВНОСТІ ДІТЕЙ-ЛОГОПАТІВ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

УДК: 376.36

ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ ГОТОВНОСТІ ДІТЕЙ-ЛОГОПАТІВ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

Н. Ільїна, к.п.н.

Кафедра природничо-математичних дисциплін та логопедії

Херсонського державного університету

е.mail: megadrivera@gmail.com

 

Стаття присвячена дослідженню проблеми формування мовленнєвої готовності дітей-логопатів до навчання у школі. Проаналізовано поняття «готовності до навчання у школі», розкрито його основні аспекти, у тому числі мовленнєву готовність. Розкрито вплив порушень мовлення на формування мовленнєвої готовності у дітей з вадами мовленнєвого розвитку.

Ключові слова: мовленнєва готовність до навчання до школи, діти з порушенням мовлення, мовленнєва підготовка.

 

Готовність до школи в сучасних умовах розглядається, насамперед, як готовність до шкільного навчання чи навчальній діяльності. Цей підхід обґрунтований поглядом на проблему з боку періодизації психічного розвитку дитини і зміни ведучих видів діяльності. На думку О. Кравцової, проблема психологічної готовності до шкільного навчання одержує свою конкретизацію, як проблема зміни ведучих типів діяльності, тобто це перехід від сюжетно-рольових ігор навчальної діяльності. Такий підхід є актуальним і значним, але готовність до навчальної діяльності не охоплює цілком феномена готовності до школи [4, с.184].

Л. Божович ще в 60-і роки вказувала, що готовність до навчання в школі складається з певного рівня розвитку уявної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції, пізнавальної діяльності та соціальної позиції школяра. Аналогічні погляди розвивав О. Запорожець, відзначаючи, що готовність до навчання в школі являє собою цілісну систему взаємозалежних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції [4, c.48].

На сьогоднішній день практично загальновизнано, що готовність до шкільного навчання – багатокомпонентне утворення, що вимагає комплексних психологічних досліджень. Поняття «готовність до школи» включає в себе кілька аспектів: фізичний стан; дитини розумова готовність; мотиваційна готовність; емоційно – вольова готовність; мовленнєва готовність; психологічна готовність до школи.

У дітей з порушеннями мовлення перш за все страждає формування мовленнєвої готовності до навчання у школі та саме навчання. Вивченням і подоланням даної проблеми займаються вчені досить тривалий час, але вона й надалі потребує детального вивчення. Саме тому, це питання є актуальним на наш час.

Метою нашої статті є дослідження проблеми формування мовленнєвої готовності дітей-логопатів до навчання у школі.

Як вже було зазначено поняття «готовність до школи» включає в себе кілька аспектів, ознайомимося з ними:

– фізичний стан дитини: щоб витримати до кінця всі уроки і виконувати потім всі домашні завдання, не знижуючи рівня уваги, пам’яті мислення, потрібні психічні та фізичні сили. І подбати про це потрібно заздалегідь, інакше адаптаційний період в 1 класі і подальше навчання будуть перериватися хворобами, супроводжуватися нервовими зривами і поганою успішністю;

– розумова готовність: визначається пізнанням дитини про навколишній світ (про живу і неживу природу, про деякі соціальні явища, систематизованість цих уявлень). Необхідний достатній рівень розвитку пізнавальних процесів: уваги, пам’яті, мислення, сприйняття;

– мотиваційна готовність – це бажання вчитися, прагнення до суспільно значущої діяльності, до нової соціальної позиції: бути школярем. Без такої мотивації всі знання та вміння дитини будуть непотрібними;

– емоційно – вольова готовність – певна ступінь сформованості цілеспрямованих психічних процесів: уваги, пам’яті, мислення; уміння долати посильні труднощі; навички самостійної роботи; оволодіння основними правилами поведінки; вміння правильно оцінити свою роботу;

– мовленнєва готовність – являє собою правильну звуковимову всіх звуків рідної мови, навички словотворення і граматично правильного оформлення висловлювань, вміння зв’язно розповідати і переказувати. Дитина повинна володіти елементарними навчальними навиками: виробляти звуковий аналіз слова, знаходити перший і останній звук у слові, називати по порядку всі звуки в слові, ділити слова на склади, визначати кількість звуків і складів у слові;

– психологічна готовність до школи – це вміння дитини вибудовувати взаємини з однолітками і вчителями. У нього повинна бути сформована потреба в спілкуванні з дорослими та іншими дітьми. Тому викликають занепокоєння замкнуті, нетовариські, тихі діти, які до 6 – 7 років ледве контактують з незнайомими людьми, вважає за краще грати один, а не в компанії хлопців [4, с.49].

Мовленнєва готовність дітей до школи як лінгводидактична проблема досліджувалась багатьма ученими (А. Богуш, М. Вашуленко, А. Іваненко, Л. Калмиковою та інші). Зауважимо, що хоч існує чимало наукових праць з проблеми мовленнєвої підготовки дітей до школи, та все ж учені не визначилися чітко щодо її структури [1, с.199].

Дослідження зазначеної проблеми відбувалося в таких напрямах: визначення початкового змісту навчання мови у дошкільному закладі (А. Богуш, Л. Пеньєвська, Ф. Сохін, О. Ушакова); усвідомлення мовлення дитиною (Л. Журова, Д. Ельконін, С. Карпова, Ф. Сохін та ін.); становлення і розвиток мовленнєвих функцій (Л. Виготський, Р. Левіна, А. Маркова та ін.); розвиток окремих мовленнєвих навичок: звуковимови, граматичної правильності, зв’язного мовлення, словника тощо (А. Арушанова, О. Аматьєва, Г. Белякова, В. Захарченко, А. Зрожевська, К. Крутій, Г. Ніколайчук та ін.); підготовка дітей до навчання грамоти та навчання грамоти (Л. Журова, А. Іваненко, Н. Варенцова, Н. Орланова та ін.); мовленнєва підготовка дітей до школи (А. Богуш, М. Вашуленко та ін.).

Вчені виокремлюють поняття: мовленнєва підготовка і мовленнєва готовність дітей до навчання у школі. Як зазначає А. Богуш, мовленнєва підготовка дітей до школи включає «оволодіння практичними мовленнєвими навичками, вдосконалення комунікативних форм і функцій мовленнєвої дійсності, формування її усвідомлення» [1, с.202].

Мовленнєва підготовка охоплює увесь період перебування дітей в дошкільних навчальних закладах і обумовлюється програмами з розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. Отже, мовленнєва підготовка дітей до школи – особлива підготовка, що специфікою свого змісту стимулює інтелектуальну, емоційно-вольову, мотиваційну готовність дошкільнят та готовність у сфері спілкування. Вона передбачає достатню адаптацію дітей до умов шкільного навчання, до нових програмових вимог щодо засвоєння норм і правил мови, мовленнєвих дій, необхідних для опанування мовленнєвих умінь [1, с.203].

Проблемою мовленнєвої готовності дітей до шкільного навчання займалися: Ян Амос Коменський, Йоганн Генріх Песталоцці, Костянтин Ушинський, Єлизавета Тихєєва, Василь Сухомлинський. Під мовленнєвою готовністю дітей до школи вчені розуміють наявність навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови для мислення, спілкування; усвідомлення знакової системи мови, спеціальні вміння у галузі читання, письма, вміння аналізувати мовні явища. Мовленнєва готовність дітей до школи, за словами А. Богуш, включає основні компоненти: «певна сума знань про навколишню дійсність, змістова сторона мовлення; рівень розвитку мовленнєвих навичок: достатній словник, правильна звуковимова, граматична правильність мовлення, діалогічне і монологічне мовлення; висока мовленнєва активність дітей; якість мовленнєвих відповідей; оволодіння елементарними оцінно-контрольними діями у сфері мовленнєвої діяльності» [1, с.206].

Діти з порушенням мовлення належать до неоднорідної та численної групи, для якої оволодіння мовленням і рідною мовою – єдиний і основний шлях здобуття освіти та особистісного розвитку. Відхилення від вікових нормативних показників у розвитку усного мовлення зумовлюють неспроможність дитини увійти в соціальні контакти з дорослими і ровесниками, опанувати навчальну діяльність , що гальмує процес засвоєння загальноосвітніх знань, розвиток навчальних умінь, навичок читання й письма в початковій школі, а також особистісний розвиток дитини. Це зумовлює загострення суперечності між сучасними вимогами до мовленнєвої готовності дітей до школи і педагогічними умовами забезпечення цього процесу [2, с.347].

Діти з вадами мовленнєвого розвитку зазнають значних труднощів у підготовці та навчанні у школі. У своїх працях Л. Шипіцина, Л. Волкова описують, що дітям з порушеннями мовлення характерна пасивність, підвищена емоційна чутливість, залежність від навколишніх, схильність до спонтанної поведінки, вони некритично ставляться до своїх можливостей, часто переоцінюючи себе, виражена низька працездатність, яка виявляється у домінуванні негативних емоцій [6, с.294].

Неповноцінна мовленнєва діяльність негативно впливає на формування у дітей із вадами мовлення інтелектуальної, сенсорної та аферентно-вольової сфер, що пояснюється взаємозв’язком мовленнєвих порушень з іншими сторонами їх психічного розвитку. Спеціально організовані дослідження (І. Власенко) свідчать, що в дітей із тяжкими вадами мовлення (ТВМ) спостерігається досить низький рівень розвитку основних властивостей уваги: недостатня стійкість, дифузність, обмеженість можливостей у розподілі уваги [3].

Діти з ТВМ у цілому мають повноцінні передумови для оволодіння мовленнєвими операціями, але первинний недорозвиток їхнього мовлення зумовлює специфічні особливості мислення, відставання в розвитку наочно-образного мислення. Такі діти не можуть самостійно оволодіти аналізом, синтезом, порівнянням, їм властива ригідність мислення. Недостатність словотворчих умінь і навичок у дітей даної категорії, на жаль, констатується лише супутно, а несформованість граматичних процесів як операцій з мовними знаками розглядається лише в деяких дослідженнях (Б. Гриншпун, Є. Соботович, В. Ковшикова та ін.).

У ряді досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних авторів (Р. Левіна, С. Ляпідевський, О. Мастюкова, І. Маєвська, Дж. Брунер та ін.) відзначається, що у дітей з вадами мовлення поряд із несформованістю мовленнєвих процесів має місце своєрідність перебігу психічних процесів, що негативно впливає на формування особистості дитини, також вказується на необхідність подолання такого стану під час корекційного навчання [5].

Діти-логопати зазнають значних труднощів у процесі встановлення контакту з оточенням, вони не прагнуть до спілкування, уникають ситуацій, в яких потрібно застосовувати мовлення. У процесі гри вдаються до невербальних засобів спілкування, гостро переживають свій мовленнєвий дефект. У цих дітей спостерігається мовленнєвий негативізм — відмовляються спілкуватися, замкнені, можуть бути агресивними, мають занижену самооцінку. У більшості дітей з ускладненим варіантом загального недорозвитку мовлення можлива надмірна розгальмованість поведінки. Такі діти імпульсивні, іноді важко передбачити, що вони здатні зробити наступної хвилини. Виникають ситуації, коли дитина надмірно запальна, забіякувата, не по дитячому агресивна, жорстока. Це буває внаслідок глибшого враження головного мозку та підвищеної судомної готовності [5, с.87].

У дітей з порушенням мовлення, порівняно з нормальним розвитком, формування трудових і навчальних навичок відбувається значно повільніше. Тривалий час рухи дітей залишаються незграбні, нечіткі. У них часто спостерігається порушення моторики, що є наслідком недостатнього розвитку тактильно-моторних відчуттів, потрібних для організації будь-якої діяльності. Ці порушення, насамперед, впливають на здатність дітей до малювання, ручної праці. Щоб навчитися виконувати якусь дію, їм потрібно значно більше часу, ніж їхнім ровесникам із нормальним розвитком. Дії тривалий час залишаються нерівні, розкидані та повільні. Також діти під час опанування новою навичкою дуже швидко стомлюються. Навіть тоді, коли достатньо володіють елементарними технічними прийомами, вони не виявляють достатньої наполегливості на заняттях. У них занижена критичність до власної й чужої роботи [6, с.301].

Отже, наявність у дітей порушень мовленнєвого розвитку призводить до серйозних проблем у формуванні мовленнєвої готовності до навчання у школі як складової частини готовності взагалі. Це викликає труднощі у засвоєнні програми загальноосвітньої школи. Такі діти потребують корекції недоліків психічного розвитку та логопедичного впливу з метою подолання наявних порушень та попередження виникнення вторинних у структурі дефекту.

Література:

  1. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика : теорія і практика / А. М. Богуш. – Запоріжжя : Просвіта, 2000. – 216 с.
  2. Логопедия / Под ред. Л.С. Волковой. – М.: Просвещение, 1989. – 528 с.
  3. Логопедія : Підручник / За ред. М. К. Шеремет. – К. : Слово, 2010. – 672 с.
  4. Пахомова Н. Мовленнєва готовність дітей дошкільного віку з тяжкими вадами мовлення / Н. Г. Пахомова. // Дефектологія.- 2005. № 3 – с. 48-50.
  5. Соботович Е.Ф. и др. Методика выявления речевых нарушений у детей и диагностика их готовности к школьному обучению / Е.Ф. Соботович, Л.Е. Андрусишин, Л.И. Бартенева и др. – К.: ЧП „Компания „Актуальна освита”, 1998. – 127 с.
  6. Хрестоматия по логопедии / Под ред. Л. С. Волковой. – В 2-х томах. – М. : ВЛАДОС, 1997. – 428 с. – Т. 2.

No Comments for “ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ ГОТОВНОСТІ ДІТЕЙ-ЛОГОПАТІВ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ”

Залишити відповідь