МІФОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР РОМАНІВ ЛЮБКА ДЕРЕША «КУЛЬТ» ТА «ПОКЛОНІННЯ ЯЩІРЦІ»

МІФОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР РОМАНІВ ЛЮБКА ДЕРЕША «КУЛЬТ» ТА «ПОКЛОНІННЯ ЯЩІРЦІ»

 

Н.Сорокіна

Науковий керівник: к.ф.н., доцент Демченко А.В.

Кафедра української літератури

Херсонський державний університет

е.mail: vkoroteeva@ksu.ks.ua

 

У статті розглянуто поняття міфологічного простору у художньому творі та досліджено особливості міфопростору в романах Любка Дереша «Культ» і «Поклоніння ящірці».

Ключові слова: міф, міфологічний простір, міфологема.

 

Література протягом своєї історії звертається до міфу, переосмислює міфологічні образи з художньою метою й створює за аналогією власні образи.

Міфологічні мотиви відіграли значну роль у ґенезі літературних сюжетів, а міфологічні теми, образи, персонажі використовуються й переосмислюються письменниками. Це дозволяє створювати моделі сучасного буття світу в його взаємопов’язаності з загальнолюдською історією в минулому.

Сучасне літературознавство приділяє значну увагу вивченню міфологічної складової авторської світомоделі. Філософсько-філологічні концепції міфу, вироблені у відомих працях Дж.Фрезера, О.Лосєва, Ю.Лотмана, К.Леві-Стросса, М.Бахтіна, М.Еліаде та ін., «вказують на актуалізацію його зв’язків з пізнанням світу, істини, моральними установками, вірою, художньою творчістю» [1, c.18].

Звернення до міфу як універсальної структури є спробою збагатити форми емоційного вимислу і раціонального пізнання. Визначивши свій художній світ, письменник вибудовує весь художній простір, який набуває у тексті особливих позначок.

З міфологічного погляду будь-який простір є доконечно малим, обмеженим, осяжним та досяжним. Поняття широти міфопростору передбачає його структурування на центр і периферію, обумовлюючи зокрема таку дивну для сьогоднішнього спостерігача річ, як поділ на внутрішній і зовнішній простір. Саме внутрішній простір сприймається як центр (середина), тоді як зовнішній – як периферія. На противагу порожній периферії (пустому просторові) центр завжди заповнений.

Як відомо, міфологічний простір уявляється неоднорідним, оскільки в ньому виокремлюються якісно різні ділянки (локуси). Кожен міфологічний локус схематично можна зобразити як принаймні чотиричленну систему, що складається з конкретної ділянки, природного та/чи культурного об’єкта і персонажа, а також додаткових предметів.

Міфологічний простір у художньому творі ми розглядали на матеріалі романів Любка Дереша «Культ» і «Поклоніння ящірці».

Міфопростір роману Л.Дереша «Культ» побудований за принципом бінарної опозиції низ/верх. «Низ» у романі – це потойбічний світ, який представлений підвалами під коледжем у Мідних Буках. «Верх» – це світ людей.

У творі використана міфологема дверей, які є переходом із світу людей у потойбічний світ. З давніх– давен двері оберігали від хижаків, ворогів, негоди, холоду. З часом двері усвідомилися як оберіг оселі та її мешканців. Двері, як і ворота, вшановувалися як межа, на якій може підстерігати людину нечиста сила. Двері – оберіг на межі (на порозі) між світом звичним, близьким, домашнім і світом чужим, ворожим [2, c.263].

Дереш часто згадує у романі музиканта Джима Моррісона, який, створивши рок-групу під назвою «Двері», коментував це так: «Є відоме. Є невідоме. Їх розділяють двері, ось ними я і хочу стати». Двері є не лише входом до підвалу, вони також знаходяться в голові Дарці: «Дарця була стороннім глядачем, а точніше – дверима, які випустили у макрокосм незвідану силу, що жила в білому світлі. У просторі поза всякими стінами і дверима, просторі в Не-Бутті зійшлися дві сили. Вона бачила енергії (вона втратила відчуття будь-яких меж, меж між внутрішнім та зовнішнім, собою та Ними, тими надпотужними силами), протилежні одвічно ворогуючі енергії, що в черговий раз зійшлися у двобої» [3, c.230]. Тобто, якщо Дарця і була «дверима», то вона була провідником між відомим та невідомим.

Крім двох світів, які становлять собою вертикальний простір, у романі «Культ» також існує горизонтальний простір. Він представлений реальністю та сновидіннями, в які подорожували Юрко та Дарця. Межі між сновидіннями та реальним світом повністю стираються: «Зі сновидіннями ставало все скрутніше й скрутніше. Але Банзай заспокоював себе, що мине день-другий – і все стане на свої місця. Щоночі він знову і знову бачив усвідомлені сновидіння. Які з невідомих причин вийшли з-під контролю. Щоночі він знову і знову потрапляв у Вавилонську Бібліотеку» [3, c.148]. «Мене миттєво перекинуло в сон, у якому я був із Дарцею (?). Усе затемнилось, і я зрозумів, що дивлюся на власні зімкнуті повіки. Не можу собі знайти місця. Мною аж кидає. Так то був сон?» [3, c.183]

Протягом усього твору головного героя переслідує страх та передчуття, які, зрештою, призводять до кульмінації та розв`язки. Вони підсилюють напругу: «Він міркував, чому все старіється тут. Була якась причина, якийсь сторонній чинник, що змушував усе ставати несправним, щось заповнювало вулиці порожнечею, яка у своєму розвитку переходила спершу в холодний відчай, а потім у прихований страх. (Страх: рано чи пізно, його починаєш відчувати у цьому місті. Можливо, це в запахах з лісів та гір або в туманах із річки. З вогких підвалів та порожніх вулиць. Із запаху самотності й відчаю. Ось звідки прийшов, і приходить, і приходитиме страх. Із далеких чужих місць, які у Мідних Буках виявилися надто близькими). Страх просочувався у Мідні Буки через пори реальності, наче міазми з боліт, де ворушиться мул. О так! Рано чи пізно, кожен починає відчувати цю розмиту тривогу» [3, c.85].

Ці передчуття супроводжуються зміною природи: «У день, коли Банзай гуляв разом із Дарцею, було сонячно й страшенно зимно, як на жовтень. Усі зійшлися на думці, що цей день має бути чи не останнім погожим днем осені» [3, c.54]. «Надворі стало справді зимно, як на жовтень. Хідники були сухими й білими від замерзлої вологи. Калюжі стягло морозом. Листя на холоді змерзлось у хрусткі пласти, що скрипіли під ногами» [3, c.63].

Також варті уваги міфологеми туману та сови, які є певними символічними знаками. У слов’ян сова здавна вважалася уособленням темних зловісних сил, символом наглої смерті. У народі про туман існує повір’я, що то полотно, яке прядуть відьми і розвішують, щоб збити подорожніх людей з дороги на манівці. Він символізує невпевненість людини перед майбутнім і потойбічним, що може бути зруйноване тільки світлом (сонцем) [2, c.536].

Частиною міфопростору також є міфічні істоти та боги. Йоґ-Сотот є уособленням темної сили потойбічних світів. Американський письменник Говард Лавкрафт також пише про богів і монстрів дрімучої давнини. У нього, як і в романі Л.Дереша, починаються жахливі зміни, коли прозвучало страшне ім’я Йот-Сотот. Йоґ-Сотот – божество, яке об’єднує різні виміри та світи. Запозиченим образом із міфології Лавкрафта є також Азатот – безтілесний дух, який керує древніми, котрих старійшини сховали від землі в хаосі, за одинадцятьма печатями, а також Ктулху – один із менших Старійшин, навіки запечатаний у підводному місті Р’лайх.

Роман «Поклоніння ящірці» є одним із перших романів Любка Дереша, в якому автор із дивною для його віку сентиментальністю описує жорстокі забавки тінейджерів. Головний герой, що приїхав на канікули у маленьке західноукраїнське містечко, відверто розповідає історію стосунків, котрі привели до вбивства.

Протягом усього роману наростає відчуття чогось жахливого, а саме: вбивства одного з героїв. Це відчуття підсилюється і супроводжується зміною погоди. Спершу спостерігається дощ і гроза : «Я лежу на веранді — прозорій та ажурній, бо з трьох сторін оточеній вікнами — і прислухаюся до шуму дощу. Прозора скляна веранда, залита сірим грозовим світлом, вікна у підтьоках дощу і стара (старезна) канапа із колись червоною обшивкою» [4, c.2].

Потім дощ змінюється сонцем та спекою, які передають атмосферу очікування. Далі погода знову змінилась. З`явились хмари, які, на думку головного героя, не віщували нічого доброго.

У романі декілька разів повторюються думки Михайла про неминучість чогось жахливого: «І було так: були ми, була причина, не вистачало лише приводу, дрібнички, щоб ми зайнялися, немов просочені напалмом» [4, c.31].

У романі «Поклоніння ящірці» символічний образ ящірки відіграє важливу роль. Як тварина, що спить взимку, ящірка стала символом смерті з наступним воскресінням. Ящірка – богоугодна тварина, вона символізує повторне народження, омолодження (умінням скидати стару шкіру), устремління до духовного світла. Вважалося, що в ящірках виходять на землю душі покійних, аби подивитися на життя [2, с.361].

На створення образу ящірки Л.Дереша надихнула пісня гурту, заснованого Джимом Морісоном, якому присвячена ця книга.

У романі ящірка символізує темні сили, а поклоніння ящірці полягає в принесенні жертви, якою став один з героїв твору.

У романі «Намір!» присутні такі символічні образи, як Червоний вітер, Писанка, Сонце, Небо та Смерть.

Писанка – важливий предмет ще язичницького культу. Яйце у давніх символізувало народження життя, писанка – сонце і пробудження життя. За народними уявленнями, писанка захищає від усього злого і непевного, приносить добро і достаток [2, c. 557].

Сонце – яскрава денна зірка – серед небесних явищ є на першому місці. У переважній більшості релігій поняття бога на небі співвідноситься з поняттям сонця: бог сонця знищує морок, усе непевне і зле, що пов’язане з темрявою. У християнській символіці сонце, яке завжди з’являється на сході, є втіленням безсмертя і відродження [2, c. 51].

Небо у більшості народів є символом богів чи бога і його «небесного війська» [2, c.50].

Також у творі присутня міфологема смерті. З релігійно-міфічними уявленнями про смерть пов’язаний розвиток понять про душу, потойбічний світ. Давні слов’яни вірили, що після смерті людина не припиняє життя, а переходить до іншого, потойбічного світу. Смерть уявляли як страшний скелет з косою [2, c.637].

Отже, міфологічний простір романів Л.Дереша «Культ» і «Поклоніння ящірці» репрезентований світом людей та світом міфічних істот. Також міфопростір романів складають символічні образи ящірки, сови, дверей, червоного вітру, писанки, сонця, неба та смерті.

 

Література:

  1. Лисюк Н. Міфологічний хронотоп: Матеріали до курсів «Міфологія»,«Міфологія слов’янська та світова» / Наталія Анатоліївна Лисюк. – К: Український фітосоціологічний центр, 2006. – 198 с.
  2. Слов’янський світ. Ілюстрований словник-довідник міфологічних уявлень, вірувань, обрядів / [упорядник Кононенко О.А.]. – К.: Асоціація ділового співробітництва «Український міжнародний культурний центр», 2008. – 784 с.
  3. Дереш Л. Культ [Текст] / Любко Дереш. – Харків: Книжковий клуб, 2006. – 239 с.
    1. Дереш Л. Поклоніння ящірці [Текст] / Любко Дереш. – Харків: Фоліо, 2009. – 189 с.

No Comments for “МІФОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР РОМАНІВ ЛЮБКА ДЕРЕША «КУЛЬТ» ТА «ПОКЛОНІННЯ ЯЩІРЦІ»”

Залишити відповідь