МІФОЛОГЕМА МІСЯЦЯ У РОМАНІ–БАЛАДІ «ДІМ НА ГОРІ» В.ШЕВЧУКА

УДК 612.122.95:91

МІФОЛОГЕМА МІСЯЦЯ У РОМАНІ–БАЛАДІ «ДІМ НА ГОРІ» В.ШЕВЧУКА

 

В.Панасенко

Науковий керівник: доц. Демченко А.В.

Кафедра української літератури

Херсонський державний університет

е.mail: vkoroteeva @ ksu.ks.ua

 

Досліджували особливості міфопоетичних аспектів творчості Валерія Шевчука, інтерпретацію образу місяця у руслі міфологічного символу та визначення ролі цього образу для розвитку індивідуально-авторської міфотворчості.

Ключові слова: місяць, міфологема, астральний образ.

 

В українській літературі досить часто зустрічаємо багато архетипних образів, але при цьому проблема художнього міфологізму у сучасній прозі неоднозначна.

Метою статті є окреслення міфопоетичних аспектів творчості Валерія Шевчука, інтерпретація образу місяця у руслі міфологічного символу та визначення ролі цього образу для розвитку індивідуально-авторської міфотворчості.

Для досягнення поставленої мети основну увагу було приділено вирішенню таких завдань:

–       опрацювати й проаналізувати наукову літературу з теми;

–       окреслити теоретичні аспекти понять «міф» і «міфологема» як засобів творення художньої моделі світу;

–       проаналізувати особливості художньої інтерпретації образу місяця у романі-баладі «Дім на горі»;

–       визначити містичний зміст символіки образу місяця у творах В.Шевчука.

Місяць – символ Матері-Богині, циклічного ритму часу; вічності; постійного оновлення; духовного аспекту світла у пітьмі; козака; батька.

Символіка місяця у всіх народів світу пов’язана з лунарними /від лат. LUNA – місяць/ міфами, де він завжди знаходиться в опозиції до Сонця. Місяць – розповсюджений образ в українському фольклорі. Старовинний народний культ Місяця в епоху християнства природно увійшов у святкування Різдва – Щедрого вечора. Проте Місяць оспівується не тільки у різдвяних колядках, але й у веснянках, любовних піснях та ін. [4].

В.Шевчук вдається до міфологічних вкраплень у своїх творах. Показовим у цьому плані можна вважати роман-баладу «Дім на горі», жанрово-композиційна специфіка якого прямо співвідноситься з фольклорно-міфологічною традицією.

Образ місяця у митця дуже часто передається за допомогою тактильних метафор. Наприклад, у новелі «Перелесник» («Голос трави») нічне світило порівнюється з холодним морозним молоком: «Мертве сяйво обливало її обличчя мерзлим молоком, і в ньому поблискували її очі… Вона почула себе деревом. Самотнім, нерухомим деревом, на яке ллється мертве світло» [5, с.320]. Отже, тактильно виражений зміст передає значення лунарного образу як передвісника ночі.

Спостерігається й алегоричне зображення образу місяця, що має символічний характер. Так, у новелі «Дорога» («Голос трави») читаємо: «Крізь віконце лилася блідава, мов нежива, ніч, і домовика потягло на світло… Було спокійно й тихо. Виднілася біла дорога, що витікала з маєтку й губилася між ночі» [5, с. 239-240]. Розкриваючи глибинний смисл авторських перевтілень, легко зрозуміти, що письменник створює своєрідну алюзію на місячне світло.

Алегоричне означення місяця як лицаря ночі цілком суголосне праслов’янським уявленням, оскільки наші пращури називали його «володарем ночі», «князем», «княжичем» і відповідає фольклорному характеру функціонування міфологеми місяця. Підтвердження цієї думки знаходимо в новелі «Відьма», де нічне світило порівнюється, відповідно до уявлень, притаманним українському народові, із князем: «Але прийшов мент, якого вона не сподівалася. Одного вечора, коли покликав її вічний княженко-місяць, вона не почула за собою кроків…» [5, с. 287].

Через розгортання міфологічно-казкового сюжету створюється глибокий смисл астральних образів, що змішують у собі значення світла, перемоги над темрявою, радості, краси, надії, життя, і головне, кохання: «Микола й Олександра верталися з тої вечірки біч-о-біч. Відійшли від решти хлопців та дівчат…. Серед неба світив місяць, і був він в ту ніч такий яскравий, що дорога, по якій вони йшли, засвітилася синім вогнем» [5, с.66]. Таке сплетіння значень цілком виправдане, оскільки світло у прадавній свідомості тлумачиться як джерело краси і любові.

Також лунарний образ стає засобом відображення душевного стану головних героїв твору: «Дозволила притиснути себе щільніше, а коли закидала голову, побачила червоний місяць, який за мить замістився місяцем чорним» [5, с.82]. Червоний колір світила, на нашу думку, є своєрідним знаком-попередженням для Галі. Місяць хотів уберегти героїню від необдуманого вчинку, попередити про те лихо, яке може принести їй сірий птах – Анатоль, але йому цього не вдається зробити, і червоний колір місяця змінюється на чорний. У народному уявленні чорний колір символізує смерть, горе, небезпеку.

Окрім того, колір світла, випромінюваного місяцем, змінюється відповідно до тих переживань і страждань, які захопили душу головної героїні Галі, після того, як вона провела ніч із Анатолем – сірим птахом. Місяць стає блідим: «Тут Галя спинилася і озирнулася. Блідий місяць заливав двір, довкола стигло безлюддя, і не було вже на горі ані душі… Хотіла виплакати все те сколошкане й незрозуміле, що товклось їй у грудях, тому сіла на траву тут-таки, під розчиненим вікном, і скулилась у клубочок. Росила сльозами траву… . Весь світ довкола зарошувався від її плачу, а співчував їй місяць» [5, с.83-84].

В.Шевчук перетворює місяць на одного з героїв, якому Галя може поплакатися в своєму нещасті. Отже, лунарний образ може відображати не лише душевний стан героїні, але й співчувати її горю: «Лежала тут-таки, неподалець од хвіртки, у зімнутому й потолоченому бур`яні, зімкнута й потолочена сама, лежала, рокинувши ноги, в порваній одежі, закривавлена і знищена. Сперлась шиєю об паркан і тихо плакала – спливали і спливали по її щоках сльози. Місяць лискуче грав у тих патьоках так само, як грав він на величезній росі, що розсипалася навдокіл від її плачу… Сльози текли й текли, і під той час тільки місяць міг їй поспівчувати» [5, с. 105].

Окрім того, у романі «Дім на горі» образ місяця виступає символом надії на майбутнє, вказує на те, що життя Галі не закінчується, що треба вчитися на власних помилках і йти далі. Про це яскраво свідчать рядки: «Дощ перестав раптово. Закінчилася Галина безголоса пієта, і небо знову засвітилося місяцем та зорями. Галя підтяглася й сіла, оправивши плаття. Сперлася об паркан – перед нею, далеко в глибині ночі, густо залита сяйвом, синіла дорога» [5, с.106]. Тобто, дорога, яка має синій колір, випромінюваний місяцем, – символізує майбутнє, продовження життя.

У новелі «Свічення» («Голос трави») образ місяця також персоніфікований, постає перед читачем як жива істота, що грає світлом по дорогах: «Місячне сяйво ворушилося на дорогах, спліталось у коронах дерев, ковзалось по солом`яних стріхах; розквітали нічні квіти… Дихала втомлена земля…» [5, с.392]. Або: «Вона отерпла на мить від гордості за владу, якою він її наділяв, тому зважилася позирнути йому в очі. Були вони нерухомі, грав у них тоненький промінчик від місяця, а загалом побачила вона там широку й глуху темряву» [5, с.80].

Гру місяця знаходимо і в інших рядках роману «Дім на горі»: «Вони вийшли за хвіртку, але не пройшли багато. Анатоль притис її до паркану й побачив, що в неї в одному і в другому оці горить по малому запаленому місяцеві». Або: «І вона покірно пішла. Джигун стояв коло хвіртки, зійшов уже місяць, і той місяць можна було уздріти на його лакованих туфлях» [5, с.104].

У новелі «Дорога» В.Шевчук показує реалістичне зображення, тобто використовуються зоровий образ нічного світила: «Місячне світло проливалося через віконця й тріпотіло на підлозі… Святі й титарі … дивилися чорними незмигними очима, наче хотіли зрозуміти цих людей, що так невчасно прийшли до церкви. Вгорі залопотіли крила, і студент здригнувся. Стояв у місячній стязі високий, гарний і смутний. Зітхнув тяжко і поліз до труни» [5, с.262].

У новелі «Кров на снігу» («Голос трави») екзистенційне сприйняття світу нівелюється оптимістичним місячним сяйвом: «У чорному небі зацвів блідий серпик місяця, і затанцювала біля нього стонога зірка…» [5, с. 325]. Образ блідого місяця виказує символічне значення надії, сили й молодості.

Подібне тлумачення знаходимо і в інших новелах роману-балади «Дім на горі». Зокрема, залежність особистих орієнтацій від всеохопного космічного впливу виявляє В. Шевчук у розділі «Запах серпневого сонця»: «Він (Володимир) прокинувся й ледве не осліп від місяця, що дивився йому просто в обличчя. Глибока, тиха й безмежна ніч стояла навколо, глибока й безмежна тиша… Місяць світив йому в спину, і на подвір`ї відкидалася довга тінь. Дим у місячному промінні здавався ясно-синій…» [5, с.176-177]. Ясно-синій образ місячного променя протиставлено образу ночі, що втілює слабкість людського духу, переходячи від космосу до індивідуального простору.

Цікавим є зображення місяця в краплинах роси: «Юний чорт вийшов на галявину. Між деревами розгорялося величезне світило. Внизу під ногами заграла роса, і чорт став на коліна, розглядаючи чудові самоцвіти(…)» [5, с.252]. Як бачимо, роса, яку чорт зацікавлено розглядав уночі, виблискувала й переливалися, як яскраві камінці.

Отже, астральний образ місяця в романі-баладі «Дім на горі» оприявнює індивідуально-авторське світобачення. Використовуючи різноманітні міфопоетичні засоби для змалювання лунарного образу (алюзія, алегорія, метафоричність та ін.), В.Шевчук насичує його багатогранними міфологічними смислами. Так, місяць стає переможцем у боротьбі з хаосом і темрявою в цілому. Місяць і ніч ототожнюються, взаємодіють або підпорядковуються одне одному.

Література:

1.      Архетипы, мифологемы, символы в художественной картине мира писателя: материалы Международной заочной научной конференции / Под ред. Г. Г. Исаева. – Астрахань: Издательский дом «Астраханский университет», 2010. – 289 с.

2.      Багнюк А. Символи українства: художньо-інформ. довідник / А. Багнюк. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 512 с.

3.      Войтович В. М. Українська міфологія / В. М. Войтович. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.

4.      Словник символів [Електронний ресурс]. – 1997. – Режим доступу до ресурсу: http://ukrlife.org/main/evshan/symbol_m.htm.

5.      Шевчук В. О. Дім на горі / В. О. Шевчук. – К.: 1990. – 564с.

(посилання на літературу – по мірі згадування, зазначаючи у квадратних дужках номер)

 

No Comments for “МІФОЛОГЕМА МІСЯЦЯ У РОМАНІ–БАЛАДІ «ДІМ НА ГОРІ» В.ШЕВЧУКА”

Залишити відповідь