ОРНІТОЛОГІЧНА СИМВОЛІКА В ЛІРИЦІ ЛІНИ КОСТЕНКО ТА ВАСИЛЯ СТУСА

УДК 82.091: 821.161.2/.161.1 «19»

ОРНІТОЛОГІЧНА СИМВОЛІКА В ЛІРИЦІ ЛІНИ КОСТЕНКО ТА ВАСИЛЯ СТУСА

В. Коротєєва

Науковий керівник: д.ф.н. Ільїнська Н. І.

Кафедра світової літератури та культури імені проф. О. Мішукова

Херсонський державний університет

е.mail: VKoroteeva@ksu.ks.ua

Досліджували особливості художньої передачі орнітологічних образів-символів у творчості Ліни Костенко та Василя Стуса в контексті авторської міфопоетичної картини, специфіку їх потрактування.

Ключові слова: ліричний герой, орнітологічна символіка, птах, символічний образ.

Актуальність дослідження зумовлено активізацією інтересу літературознавців до аналізу художніх творів з точки зору міфопоетики, пошуку архетипних основ творчості письменників, вивчення створюваної ними світоглядної моделі буття та можливостей структурування художнього простору за міфологічними принципами.

Поетична спадщина В.Стуса неодноразово була об’єктом досліджень А. Бондаренко, Г. Віват, М. Жулинського, М. Ільницького, М. Коцюбинської, О. Рарицького, Ю. Шевельова, Т. Гундорової, Е. Соловей, Д. Стуса. Великий внесок у справу літературознавчого вивчення творчого феномену Ліни Костенко зробили О. Бідюк, Я. Голобородько, І. Ткаченко, О. Слоньовська, О. Ковалевський та ін.

Метою даної розвідки є дослідження орнітологічних образів-символів у творчості митців, декодування їх глибинного змісту в контексті авторської міфопоетичної картини.

Ліна Костенко та Василь Стус часто використовують значеннєвий стрижень символу, але надають йому власну інтерпретацію, індивідуально-авторське змістове наповнення, суттєво розширюючи та збагачуючи таким чином значеннєве поле вживаного образу-символу.

Образи птахів у ліриці Ліни Костенко та Василя Стуса дуже часто конкретизовані, тобто названі за видовою належністю. Найчастіше зустрічаються образи таких птахів, як: лелека, журавель, соловей, лебідь, горлиця, зозуля, горобець, пугач, ворона, крук, шуліка. Можна також зустріти змалювання фантастично-міфологічних істот, наділених крилами й здатністю літати (наприклад, образи сирен, міфічного коня поетів Пегаса, музи («Музо! Ти стала досить банальною…» у Василя Стуса та «Ти знов прийшла, моя печальна музо» у Ліни Костенко; останніми музами постмодерну в її поезії «Надходить ніч. Думки у неї хмарні…» виступають «ворони звалищ приміських»). Більше того, крилами в міфосвіті митців наділена також людина (наприклад, у поезії «Крила» Ліни Костенко).

В міфології багатьох народів птахи є творцями всесвіту. Ніким не народжені, вони вже існували, коли не було ще ні неба, ні землі, а лишень одне «широке море» [6, с.301].

Функцією деміурга наділяє птаха, в образі якого виступає ліричний герой, і Василь Стус у поезії «Ці виски, ці скрики під вітром злітають угору». На думку дослідниці С. Саковець, в цій поезії своєрідно представлений космогонічний акт: день як світло, як те, що виходить із темряви і на зміну темряві, стає першим етапом творення Всесвіту [3, с.327]:

Ява ачи марення ачи з глухої надсади

цей простір озвався – понурий і неговіркий.

Твої серпокрильці протнуть наторосені хмари,

така чорнота, чорнота, чорнота угорі!

………………………………………………………

Цей здвиг молодечий, оце наднебесся тривожне,

цей безгук, цей безмір, ця кружна п’янка широчінь,

цей край під горбатим підкриллям, ця ясновельможна

земля, що звабляє в провалля обсотану тінь.

Ми ще засвіт-сонця дзьобами проб’єм крутояри,

над падолом річки, як стріли, пірвемося в лет [5, с.184].

Пов’язані орнітологічні образи-символи у ліричних текстах митців також із актом поетичного творіння, художньою творчістю. В поезії Ліни Костенко «Вночі із хаосу безсоння» поезія постає в образі срібних птиць, які народжуються надиктовані кимось «з-понад світу». Згідно з міфологічними уявленнями срібний колір часто асоціюється зі срібною ниткою, що скріплює душу і тіло. Срібний колір виходить із сірого, висловлює прагнення до свободи і спробу подолати всі обмеження. Для підсилення цього мотиву, прагнення до свободи, поетеса наділяє «слова» такими епітетами, як «непередбачувані» та «неприборкані»:

Вночі із хаосу безсоння

коли мій Всесвіт ожива –

як срібні птиці вилітають

ще неприборкані слова [1, с.66].

До особливостей поетичного світу митців належать бінарні опозиції, за допомогою яких можна простежити структуру створеної ними міфопоетичної картини світу. Однією з основних є опозиція «свій – чужий».

Поділ простору на «свій – чужий» (одним із варіантів якого є протиставлення «близький – далекий») і його вияви, притаманні українській культурній традиції, пов’язані з давніми віруваннями, котрі сягають того часу, коли світогляд і фольклор іще не розчленовувались. Полюс «свій» опозиції вбирає у себе позитивні образи, а також ті, що пов’язані з простором, обжитим людиною [2, с.432]. Стосовно образів орнітологічних тут простежується ще один напрям протиставлення, укоріненій в українській міфологічній традиції, – поділ птахів на «чистих (божих)» та «нечистих». До перших відносяться лелека, журавель, соловей, лебідь, горлиця; до других відносять сірих та чорних – зозулю, горобця, пугача, ворону, крука, шуліку.

Велика смислова роль у творенні полюсу «свій» в поезії Ліни Костенко належить образу лелеки. Лелека в українців – святий птах. Вважається, що він приносить людям добро: дітей, щастя, весну. Багато вірувань пов’язані з його «вірністю у шлюбі», за переказами на лелеку був перетворений за свої гріхи неправедний чоловік.

Цей птах у ліричних текстах поетеси виступає невід’ємною складовою частиною ідилічного топосу, своєрідною національною константою гармонії, поєднуючись з образами родючої землі, людської оселі, наприклад в поезії «Українське альфреско»:

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,

і вишні чорноокі стоять до холодів.

Хитаються патлашки уздовж всії стежини,

і стомлений лелека спускається на хлів [1, с. 213]

Чи у поезії «Хутір Вишневий»:

Там, за порогами, в степах,

де землі щедрі та розлогі,

сидять лелеки на стовпах

і ріллі дихають вологі… [1, с. 200]

Або в поезії «Після дощів смарагдова діброва»:

Лежить городів гарбузова Мекка.

У тихе небо струменить тепло.

І над стареньким комином лелека

після дощу просушує крило [1, с. 216]

У творчому доробку Василя Стуса частка використання орнітологічної образності з метою зображення картин ідилічного буття значно менша. Гармонія природи в цих поезіях вступає в дисонанс з напруженим емоційним станом ліричного героя, підсилюючи загальну настроєву напругу твору. Часто використовується образ співочих солов’ів:

Вологогорлі солов’ї

світанок дрібно гаптували,

з туману верби випливали

В важкому сонці м‘яко вихрились… [5, с.16.]

Дослідники відмічають, що у поета протиставлення смислового наповнення орнітологічних образів-символів з позиції поділу простору на «свій» та «чужий» знаходить відображення в антиномії «гуси – ворони»: «І не море – ставкове багно то, і не гуси – ворони важкі, на одній пречисто чорній ноті вивіряють радісні віки» [2, с.430].

Бінарна антиномія «свій – чужий» (як варіант – «близький – далекий») не є лише характеристикою лінійного простору. Сутність цієї антиномії глибша, полюс «свій» відповідає світові живих, цьому світові, а полюс «чужий» – світові потойбічному. Із потойбіччям пов’язані так звані «нечисті» птахи. До них належать чорнопері (ворони, сороки, галки), нічні птиці (пугач, сова, сич), хижаки (яструб, коршак), а також горобець і кажан: цю тваринку наші предки теж сприймали як птаха. Вважалося, що цими істотами обертається нечиста сила або що вони перебувають у неї на службі. Ними ж стають душі самогубців та дітей, померлих без хрещення. «Нечисте» птаство віщує смерть, нещастя, хвороби і [6, с. 305]. Саме в такому аспекті реалізується індивідуально-авторський образ скаженого пугача, в іпостасі якого Василь Стус зливає в одне два орнітологічні образи – власне пугача та зозулі, які є близькими за своїм стрижневим символічним значенням – віщування долі, частіше долі лихої:

І я сягнув нарешті порожнечі

І зупинився вигорілий весь.

Довкола – пустка. Погаром бажань

(намарні спроби вирватися з смерті)

Пропахла невідь-далина. Зигзичить

Скажений пугач. Рівно сім разів [4, с.270].

Характерною для поетичного доробку Василя Стуса і масштабніша трансформація – перетворення «світлих» птахів у «темних» як наприклад у поезії «Слухаючи солов’їв», де солов’ї , спів яких слухав ліричний герой перетворюються в чорне вороння. Йдучи за народними міфологічними віруваннями, Василь Стус поєднує орнітологічну образність з міфологемою смерті у поезії з філософським звучанням «Щаблі життя: відслонення душі». Однак на відміну від народнопоетичної традиції, смерть виступає не в образі одного з нічних, «темних» птахів, а в іпостасі птаха, символіка якого пов’язана зі світлими матеріями, лебедем. Таке поєднання наголошує на амбівалентності образу: лебединя-смерть є водночас і моторошною, і «усеблагою».

Отже, орнітологічна символіка в творчості Ліни Костенко та Василя Стуса характеризується глибокою змістовою наповненістю, вона бере свої витоки ще у слов’янській міфології, але проходячи крізь призму авторського світосприйняття набуває нових семантичних площин та трактування.

 

Література:

  1. Костенко Л.В. Річка Геракліта: [поезії] / Л. В. Костенко ; упор., авт. передм. О.Пахльовська, худ. С. Якутович. – Київ: Либідь, 2011. – 288 с.
  2. Саковець С. П. Міфопоетика творчості Василя Стуса / С. П. Саковець// Наукові записки. Серія «Філологічна». – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія». – Вип. 10. – 2008. – С. 428–435.
  3. Саковець С. П. Хаос та Космос як елементи космогонічного міфу Василя Стуса / С. П. Саковець // Наукові записки. Серія «Філологічна». – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2011. – Вип. 21. – С. 325–333.
  4. Стус В.  Зібрання творів [Текст] : у 12 т. Т. 3 : Час творчості / Dichtenszeit / Василь Стус [редкол.: Д. Стус (голова) та ін.] – К. : Факт, 2008 (Бібліотека журналу «Київська Русь»). –– 752 с.
  5. Стус В.  Зібрання творів [Текст] : у 12 т. Т. 5 : Палімпсести (Найповніший незавершений корпус) / Василь Стус [редкол.: Д. Стус (голова) та ін.] – К. : Факт, 2009 (Бібліотека журналу «Київська Русь»). –– 768 с.
  6. 100 найвідоміших образів української міфології / [під заг. ред. О. Таланчук, Ю. Бедрика]. – 2-е вид., виправ. й допов. – К. : Автограф, Орфей, 2006. – 460 с.

No Comments for “ОРНІТОЛОГІЧНА СИМВОЛІКА В ЛІРИЦІ ЛІНИ КОСТЕНКО ТА ВАСИЛЯ СТУСА”

Залишити відповідь