НАРАТОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОМАНІВ В. ДРОЗДА «СПЕКТАКЛЬ» ТА Є. ГУЦАЛА «ПОЗИЧЕНИЙ ЧОЛОВІК», «ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ ФЕНОМЕНА», «ПАРАД ПЛАНЕТ»

УДК 82.091:821.161.2-31

 

НАРАТОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОМАНІВ В. ДРОЗДА «СПЕКТАКЛЬ» ТА Є. ГУЦАЛА «ПОЗИЧЕНИЙ ЧОЛОВІК», «ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ ФЕНОМЕНА», «ПАРАД ПЛАНЕТ»

 

М. Колупаєва

Науковий керівник: канд. філол. наук Демченко А. В.

Кафедра української літератури

Херсонський державний університет

е.mail: vkoroteeva@ksu.ks.ua

 

Стаття присвячена дослідженню особливостей наративних стратегій романів В. Дрозда «Спектакль» та трилогії Є. Гуцала «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена», «Парад планет».

Ключові слова: автор, читач, наратологія, нарація, наратор, наратив, наративні стратегії.

 

Під час вивчення художніх творів науковці намагалися віднайти єдину оповідну модель, на основі якої б дослідження та аналіз усіх текстів базувалися на специфічній основі цієї моделі. У сучасному літературознавстві роль такої основи дослідження текстів виконує наратологія, об’єктом вивчення якої є розповідь або ж наратив.

Основними проблемами та принципами наратології займалися такі зарубіжні вчені, як Р. Барт, М. Бахтін, В. Бут, Ж. Жаннет, В. Шмід, Ф. Штанцель. Серед українських літературознавців питання нарації вивчають О. Капленко, Л. Мацевко-Бекерська І. Папуша, В. Сірук та ін.

Вагомим внеском у наратологію є праця В. Шміда «Наратологія», яка дала поштовх для розвитку та написання інших досліджень із цієї дисципліни. Відштовхуючись від досвіду та типологій попередників у галузі наратологічного вчення, В. Шмід виводить власну типологію наратора у тексті. За способом зображення автор може бути імпліцитним та експліцитним; яскраво вираженим (особовим) або безособовим. Також науковець бере до уваги такий критерій, як ступінь виявленості (сильно та слабко виявлений); вираження оцінки (об’єктивний та суб’єктивний); інформаційність (всезнаючий та обмежений у знаннях); місце у просторі (всюдисущий та обмежений за місцем знаходження); інтроспекцію (наратор, який знаходиться в середині тексту та поза ним). За допомогою типології В. Шміда розгляд наративної специфіки текстів дав можливість детальніше досліджувати зв’язки між автором та читачем у художніх творах.

Ми також будемо орієнтуватися на вчення Ф. Штанцеля, котрий займався проблемами зв’язку автор – текст – читач. Основним поняттям штанцелевої наративної типології є наративна ситуація, що складається з трьох елементів: особи, перспективи і способу. Комбінування цих елементів дозволяє змоделювати величезну кількість наративних можливостей, сильними позиціями яких є три – авторська, персонажна і першоособова наративна ситуація. Три наративні ситуації є взаємопов’язаними і не мають чітких розмежувань. Така типологія є цінною при вивченні наративних особливостей романних форм.

У химерній прозі 80-х років ХХ століття помітні тенденції до ускладнення структури оповіді та композиції романів. Такі твори мали специфічні відношення між автором – наратором – читачем. До химерних романів належать твори В. Дрозда та Є. Гуцала. На основі романів письменників «Спектакль» та «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена», «Парад планет» і було проведене дослідження щодо наративних особливостей текстів та їх порівняння.

Таким чином, мета дослідження полягає у встановленні спільних та відмінних наратологічних особливостей романів В. Дрозда»Спектакль» та трилогії Є. Гуцала «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена», «Парад планет».

Твори В. Дрозда важко сплутати з іншими, оскільки вони відбивають не тільки тенденції вітчизняної літератури, а й світової, мають такі ознаки, як філософічність, інтелектуальність, міфологізм, оригінальність та специфічна побудова творів. Митець використовує різні наратологічні прийоми передачі інформації у своїх романах, іноді, протягом одного розділу, особа наратора змінюється, а розповідь може продовжуватися то від наратора у тексті, то ніби від самого автора. В. Азєєва твердить: «В. Дрозд розвинув традиції химерної прози, відтворивши унікальний, глибоко національний тип української самобутньої людини. Художні твори В. Дрозда близькі до народних бувальщин своєю фантазійністю, різноманітними перевтіленнями» [1, с. 260]. Прозу Володимира Дрозда досліджували літературознавці В. Азєєва, С. Андрусів, М. Жулинський, Н. Манюх, О. Січкар та інші.

Яскравим прикладом малодослідженої химерної прози В. Дрозда є роман «Cпектакль», який належить до пізнього періоду творчості письменника. Характерними особливостями твору є психологізм, химерність, іронія, котрі автор вдало комбінує та доповнює зміною наративних стратегій у тексті.

Ще одним представником химерної прози є Є. Гуцало. Творчістю письменника займалися такі науковці, як І. Дзюба, В. Дончик, М. Жулинський, М. Лучицька, Л. Тарнашинська. Та все ж, як слушно зауважив В. Дончик, ці дослідження «є справді лише підходами до вивчення багатогранного феномена письменника» [4, с. 38].

Для романних форм письменника характерним є звертання до міфологізму, містичності, тяжіння до фольклорної стилізації та орієнтації на фольклорну основу, демонстрації різних форм перетворення народного гумору, змістова розлогість, увага до різних виявів життя, схильність до смислових парадоксів, художнього осмислення соціальних чи побутових проблем на тлі філософських і психологічних узагальнень.

Етапним у творчості Є. Гуцала було написання трилогії романів «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена», «Парад планет». Оскільки трилогію відносять до химерної прози, а кожен із романів має свого наратора, доцільним є окремий аналіз кожної книги за обраними нами класифікаціями та порівняння кожної із книг із романом В. Дрозда «Спектакль».

Проаналізувавши роман В. Дрозда за класифікацією В. Шміда, доходимо висновків, що у творі, здебільшого, побутує експліцитний, яскраво виражений, особистісний наратор, котрий найчастіше висловлює власну суб’єктивну оцінку, є всезнаючим та всюдисущим: «Це правда. Я завжди дзвоню коли затримуюсь. <…> Я – великий актор. <…> Але спершу Самута зателефонує до моргу і в міліцію. Слідчий є слідчий <…>» [5, с. 368]. Іноді такий наратор знаходиться в середині фікційної реальності, а іноді поза нею.

Аналіз трилогії Є. Гуцала за класифікацією В. Шміда показав, що автор у першому романі «Позичений чоловік» використовує експліцитного, яскраво вираженого, сильно виявленого, суб’єктивного наратора, який є обмеженим за знанням і за місцем перебування, але знаходиться в середині фікційної реальності: «Я – Хома Прищепа. Сказавши, що я – Хома Прищепа, я звісно, ще нічого не сказав, а тільки назвав своє ім’я та прізвище. Личать вони мені чи не личать? Не знаю, а тільки звик я до них так, як, мабуть, не звикають до зношених чобіт, до потертих штанів чи облізлої шапки» [3, с. 5]. Другий «Приватне життя феномена» і третій «Парад планет» романи трилогії за типами наратора подібні, адже в текстах обох творів присутні змінні наратори (з експліцитного на імпліцитного), також оповідачі зазвичай є сильно вираженими, суб’єктивними і всезнаючими: «Роман Хоми Прищепи «Позичений чоловік» справив враження вибуху атомної бомби» [3, с. 10].

Порівнявши наративні стратегії та типи нараторів за класифікацією В. Шміда у трьох книгах роману В. Дрозда та трилогії Є. Гуцала, доходимо висновків: перша частина «Спектаклю» за типом наратора є ідентичною до роману»Позичений чоловік»; а друга («Приватне життя феномена») і третя («Парад планет») книги трилогії є подібними за характером побутування наратора до другої частини роману В. Дрозда. Третя ж частина роману»Спектакль» («Хлопчик з книгою») має більше відмінностей у типах наратора із «Парад планет», ніж спільного. Наративні стратегії всього роману «Спектакль» є більш різноплановими за характером та типом наратора, ніж у всієї трилогії Є. Гуцала. А в романах «Приватне життя феномена» та «Парад планет» простежуємо постійну зміну нараторів, порівняно з текстами даних частин трилогії, друга і третя частини роману «Спектакль» за типами наратора є константними й однотипними.

Проаналізувавши роман В. Дрозда за типологією Ф. Штанцеля, бачимо тенденцію до використання першоособової наративної ситуації, внутрішньої, фіксованої фокалізації: «Я Олесю не обманював. Любив, поки любив. Ще й як любив!» [5, с. 425]. Присутні і зміни оповідача з акторіального на аукторіального і навпаки. В романі домінує такий спосіб передачі інформації, як показ, що надає роману театралізованості. Наратор міняється з ідентичного (Перша книга) на неідентичного (Друга книга) і знову на ідентичного (Третя книга).

Аналіз трилогії Є. Гуцала за типологією Ф. Штанцеля показав, що у романі «Позичений чоловік» автор використовує першоособову наративну ситуацію, ідентичного наратора, внутрішню перспективу і внутрішню фіксовану фокалізацію. Герой твору є мовцем, наратор існує як самостійна особистість в середині фікційної реальності та є аукторіальним: «Раз телиця пропала, міркувалось, то я вже Одарці не належу, я вже вільний, як птаха в небі» [3, с. 55]. Для романів «Приватне життя феномена» і «Парад планет» характерним є зміна розповіді від першої особи на третю і навпаки; зміна способу презентації інформації: розповідь-показ. У романі «Приватне життя феномена» домінує внутрішня перспектива та внутрішня фіксована фокалізація, а для роману «Парад планет» характерним є використання перемінної перспективи (зовнішня-внутрішня і навпаки) і домінування зовнішньої нульової фокалізації. Через це наратор може бути як ідентичним, так і неідентичним світові персонажа і змінюватися з акторіального на аукторіального: «Доспівавши, Хома Прищепа хвацько підкрутив вуса, яких у нього не було, й став лунко ляскати в долоні, заохочуючи яблунівців до аплодисментів» [3, с. 61]; «Хома тільки з Мартохою перемовлявся про ті свої химерні музичні ввижання, які йому за правду видавались» [2, с. 23].

При порівнянні першої частини роману В. Дрозда («Крик») та першого роману з трилогії Є Гуцала («Позичений чоловік») помічаємо використання ідентичних видів оповіді, способу розповіді та перспективи, типів нараторів. Другий роман Є. Гуцала («Приватне життя феномена») має більше спільних ознак нараторів і типів оповіді із першою частиною «Спектаклю» В. Дрозда, ніж із другою. Наративні стратегії другої частини роману «Спектакль» є незмінними порівняно із романом «Приватне життя феномена». А третя частина роману «Спектакль» («Хлопчик з книгою») за типами наратора та оповіді має більше спільного з романом «Позичений чоловік», ніж із романом «Парад планет».

У тексті В. Дрозда використані наративні стратегії, безпосередньо пов’язані з назвою роману «Спектакль», котрі пояснюють назву твору. Адже саме такі стратегії та типи наратора показують читачеві, що цей роман є дійсно спектаклем життя головного героя. А головним способом передачі інформації в романах Є. Гуцала є розповідь, оскільки наратор не показує, а розповідає про події із життя головного героя, таким чином використовуються наративні стратегії, які презентують наратора як хронікера подій.

Література:

1. Азєєва В. Рецепція творчості В. Дрозда в літературній критиці та літературознавстві / В. Азєєва // Cтудії новітньої літератури. – 2010. – С. 257–263.

2. Гуцало Є. Парад планет [роман, повісті] / Є. Гуцало. – К. : Рад. письменник, 1984. – С. 3–286.

3. Гуцало Є. Позичений чоловік. Приватне життя феномена: [роман-дилогія] / Є. Гуцало. – К. : Рад. письменник, 1982. – 711 с.

4. Дончик В. З потоку літ і літпотоку / В. Дончик. – К. : Стилос, 2003. – 556 с.

5. Дрозд В. Вибрані твори : У 2 т. (Т. 2 : Повісті, романи) / [за ред. Г. Таран]. – К. : Радянський письменник, 1989. – С. 364–551.

6. Лучицька М. Наративні моделі великої прози Євгена Гуцала : автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.01.01 – українська література / М. Лучицька. – Кіровоград, 2011. – 26 с.

7. Папуша І. Наративна типологія Франца Штанцеля [Електроний ресурс] / І.Папуша // Матеріали конференції Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. – С. 25–30. – Режим доступу до статті : https://www.academia.edu.

8. Шмід В. Нарратология / В. Шмид. – Москва : Языки славянской культуры, 2003. – 312 с.

No Comments for “НАРАТОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОМАНІВ В. ДРОЗДА «СПЕКТАКЛЬ» ТА Є. ГУЦАЛА «ПОЗИЧЕНИЙ ЧОЛОВІК», «ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ ФЕНОМЕНА», «ПАРАД ПЛАНЕТ»”

Залишити відповідь