ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРЕЗИДЕНТА ЯК СУБ’ЄКТА ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ

УДК 342.61+340.134

Правовий статус Президента як суб’єкта законодавчої ініціативи

В.О. Шукста

Науковий керівник – доцент Н.О. Задорожня

Досліджено особливості конституційно-правового статусу Президента як суб’єкта права законодавчої ініціативи. Розглядаються законодавчо визначені повноваження Президента при здійсненні права законодавчої ініціативи.

Ключові слова: Президент, законодавчий процес, законодавча ініціатива

This article deals with the constitutional and legal status of the President as the subjects of legislative initiative. It touches upon rights and obligations of the President in the procedure of legislative initiative.

Keywords: President, the legislative process, legislative initiative

 

Законодавча ініціатива – це офіційно встановлений порядок внесення законопроекту до парламенту уповноваженими суб’єктами. Право законодавчої ініціативи, як стверджує A.M. Ришелюк, це право певного державного органу чи посадової особи внести до парламенту проект закону, який підлягатиме обов’язковому розглядові у парламенті [2, с. 36]. Право законодавчої ініціативи дає можливість уповноваженим суб’єктам представляти у парламенті інтереси осіб, громадян та органів, а також формувати державну волю, враховуючи інтереси членів суспільства.

Перелік повноважень парламенту і Президента України свідчить про багатогранність їхньої взаємодії. Однією з форм такої співпраці є участь у законотворенні [4, ст. 93, ст. 94]. Реалізація права на законодавчу ініціативу дублюється ч. 1 ст. 89 Регламенту Верховної Ради України [1]. Основною формою реалізації права законодавчої ініціативи визнається офіційне внесення до парламенту готового законопроекту уповноваженим суб’єктом [3, с. 493]. Президент реалізує згадане право нарівні з іншими суб’єктами, зокрема народними депутатами, Національним банком України та Кабінетом Міністрів України. Проте ч. 2 ст. 93 Основного Закону закріплює обов’язок парламенту позачергово розглядати законопроекти, подані Президентом і визначені ним як невідкладні. Жодних інших очевидних преференцій законодавство главі держави не надає.

Законопроекти, зініційовані Президентом, беруться на контроль в Управлінні з питань забезпечення зв’язків з Верховною Радою України, Конституційним Судом України та Кабінетом  Міністрів України, що сприяє проходженню законопроектів у комітетах, депутатських групах і фракціях, підрозділах апарату Верховної Ради України та на пленарних засіданнях. За потреби у попередньому розгляді законопроектів на засіданнях комітетів, депутатських груп і фракцій беруть участь працівники відповідних структурних підрозділів Адміністрації Президента і Кабінету Міністрів України, котрі є розробниками цих документів. На пленарному засіданні законопроект представляє посадова особа, спеціально уповноважена Президентом [5, п.п. 17-19]. Отже, реалізація права законодавчої ініціативи не припиняється фактом подання законопроекту,  доповіддю представника глави держави у головному комітеті чи спеціальній тимчасовій комісії з питань підготовки й попереднього розгляду законопроектів (у разі її створення). І це є позитивним. Представник суб’єкта права законодавчої ініціативи має змогу супроводжувати свій проект закону протягом всієї законодавчої процедури. Навіть на стадії другого читання за його наполяганням може проводитися обговорення відхилених головним комітетом пропозицій і поправок, що стосуються окремих статей законопроекту [1, ч. 2 ст. 120].

Крім того, Президент як суб’єкт права законодавчої ініціативи наділений можливостями вносити проекти найважливіших законів, розроблених в Секретаріаті Кабінету Міністрів України, міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, а також в Національному банку України [5, абз. 2 п. 2]. Усе це  свідчить про особливий правовий статус глави держави, адже й уряд, і Національний банк України згідно з законодавством є рівноцінними йому суб’єктами права законодавчої ініціативи і, відповідно, в змозі самостійно його реалізувати. Проте розроблені ними та подані від імені Президента проекти законів фактично можуть визнаватися невідкладними, що значно прискорює їхнє проходження всіх стадій законодавчої процедури. Крім того, такий статус законопроектів сигналізує парламентській більшості про необхідність їх ухвалення як таких, що здобули попередню підтримку глави держави.

Вважаємо за доцільне розширити обов’язковий чітко визначений предметний перелік законопроектів, котрі вносить Президент. Нині Регламент Верховної Ради України прямо вказує, що таким законопроектом є лише проект закону про ратифікацію міжнародного договору [1, ч. 3 ст. 89].

Глава держави наділений правом законодавчої ініціативи у небагатьох країнах, зокрема – в Естонії (лише щодо проектів про внесення змін до Конституції Естонії), Латвії, Литві, Нідерландах, Польщі, Угорщині. Відносна непоширеність такої практики пов’язана з тим, що закріплення права законодавчої ініціативи одночасно за главою держави та урядом може породжувати певні негативні наслідки, особливо – в державах з парламентською формою правління, оскільки, по-перше, глава держави не несе політичної відповідальності ні перед парламентом, ні перед урядом, і, по-друге, закріплення за ним права законодавчої ініціативи може призводити до суперечностей у функціонуванні виконавчої гілки влади. Одним з підтверджень цього може бути приклад Франції, де, попри наявність у глави держави суттєвих повноважень у сфері виконавчої влади, Президента не включено до переліку суб’єктів, які можуть вносити проекти „звичайних” законів на розгляд парламенту.

Удосконалення вітчизняного законодавства, поліпшення його якості та ефективності можливе за умов стабільного взаємного діалогу парламенту, Президента й інших складових політичної системи на основі науково обґрунтованої та нормативно закріпленої концепції розвитку законодавства, програм науково-технічного, соціально-економічного, національно-культурного розвитку держави з урахуванням досвіду розв’язання проблем законотворчого процесу.

 ЛІТЕРАТУРА:

  1. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 № 1861-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 14. – С. 133-137.
  2. Законотворчість в Україні: навчальний посібник / А.М. Ришелюк. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2013. – 384 с.
  3. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. / Рук. автор. кол. и отв. ред. Б. А. Страшун. –  М.: БЕК, 1996. – Т. 1-2: Общая часть. – 757 с.
  4. Конституція Укpаїни / Веpховна Pада Укpаїни. – Офіц. вид. – К.: Паpламентське вид-во, 2012. – 59 с.
  5. Положення про порядок роботи з законопроектами та іншими документами, що вносяться Президентом України на розгляд Верховної Ради України, затв. Указом Президента України від 30.03.1995 р.: станом на 08.03.2011 р. / Верховна Рада України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

No Comments for “ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРЕЗИДЕНТА ЯК СУБ’ЄКТА ЗАКОНОДАВЧОЇ ІНІЦІАТИВИ”

Залишити відповідь