ПРАВОВА АДАПТАЦІЯ ЯК КАТЕГОРІЯ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

УДК 341.01

Правова адаптація як категорія сучасного міжнародного права

Г.Ю. Шпак

Науковий керівник – доцент Новікова М.М.

 

В даній статті проведено аналіз літературних джерел щодо визначення поняття «адаптація», розкрито її зміст. Сформульоване поняття «правова адаптація». Надано характеристику внутрішнім та зовнішнім формам правової адаптації.

In this article the analysis of literary sources on the definition of «adaptation», revealed its contents. Formulated the concept of «legal adaptation».  The characteristic of internal and external forms of legal adaptation.

Ключові слова: правова  адаптація, гармонізація, координація, імплементація.

 

У сучасному суспільстві внаслідок багаторазового зростання динамічності життя, постійних і досить різких змін у різних сферах (політичній, економічній, матеріальній, геополітичній, освітній тощо) особливі вимоги висуваються до здатності людини бути адекватною цим змінам. Тобто, бути мобільною, гнучкою, динамічною. Це означає необхідність підвищення її адаптаційних можливостей.

Зміст, в якому поняття адаптація вживається в сучасній  науковій літературі, бере початок від латинського adaptare – пристосувати, налагоджувати, влаштовувати[1].

Поняття  «адаптація» виступає об’єктом наукового аналізу у фізіологічних, філософських, педагогічних, психологічних, медичних дослідженнях.

Зміст адаптації розкривається такими допоміжними термінами як:

а) адаптування – власне процес адаптації;

б) адаптованість – стан організму в результаті успішного здійснення цього процесу;

в) адаптивний цикл – сукупність процесів від початкового стану організму і до кінцевого;

г) адаптивний ефект – відмінності в стані організму до початку і завершення процесу адаптації;

д) адаптивна ситуація – конкретний момент взаємодії організму та середовища, що відображає необхідність адаптивних перебудов [2].

У даному випадку складність використання терміну «адаптація» обумовлена тим, що в сучасній науці ним позначають і процес ( зміни, що відбуваються з людиною у нових життєвих умовах ) і результат цих змін.

Якщо в звичайному житті адаптація є процес пристосування до умов, які змінюються, то у міжнародному праві адаптація є процесом приведення національного законодавства до міжнародних норм і стандартів шляхом  прийняття нових (адаптаційних) нормативно-правових актів, укладання або приєднання до міжнародних договорів.

Отже, правова адаптація представляє собою процес розробки і прийняття нормативно-правових актів та створення умов для їх належного впровадження і застосування з метою поступового досягнення повної відповідності національного права міжнародному.

Правова адаптація має такі форми:

1) наближення – процес прийняття, внесення змін чи скасування правових норм з метою наближення положень національного законодавства до положень міжнародного права створення належних умов імплементації правового порядку Європейського Союзу;

2) координація – процес узгодження тієї частини національного законодавства та практики його застосування, з якої наближення або транспозиція є неможливими або непотрібними;

3) імплементація – процес транспонування актів міжнародного  законодавства  включаючи створення порядку та процедур їх впровадження (імплементація у вузькому сенсі); цей процес також включає тлумачення, практику застосування, забезпечення дотримання та виконання норм права, які відповідають європейському праву, органами державної влади (імплементація у широкому сенсі);

4) гармонізація – процес коригування законодавства, наприклад,  держав – членів Європейського Союзу на підставі правових актів ЄС, зокрема директив, які мають обов’язкову силу для держав – членів ЄС та вимагають від цих держав приведення їх внутрішнього законодавства у відповідність до положень директив. У даному випадку ми говоримо про внутрішні форми – процеси правової адаптації.

Як нами вже визначалося адаптацією є не тільки процес, а й результат, якому відповідають інші форми – нормативно-правові акти. У нашому дослідженні ми даємо їм назву зовнішніх форм. Зокрема до них можна віднести (на прикладі ЄС):

5) директива – юридично обов’язковий акт, прийнятий компетентним органом ЄС, який належить до вторинного законодавства ЄС і є обов’язковим для кожної держави – члена ЄС, якій він адресований, щодо результату, який має бути досягнутий. Цей акт однак залишає національним органам влади вибір форм та методів імплементації. Деякі директиви є більш загальними, інші – більш детальними. Чим більш загальною є директива, тим більшу свободу тлумачення матиме орган влади, що гармонізує національне законодавство до цієї директиви;

6) регламент – юридично обов’язковий акт, ухвалений компетентними органами Європейського Союзу, що має загальне застосування та юридичну силу в усій своїй цілісності і прямо застосовується у всіх державах – членах Європейського Союзу. Регламенти видаються лише тоді, коли необхідно доповнити (а не гармонізувати) правовий порядок країн-членів додатковими наднаціональними правовими режимами.

7) рекомендація – правовий акт, який приймається компетентним органом ЄС і належить до вторинного законодавства ЄС та не має обов’язкової сили.

Адаптація національного законодавства до законодавства міжнародних організацій здійснюється уповноваженими органами державної влади  шляхом таких управлінських процесів як: планування, координація та контроль. Останні знаходять своє закріплення у національних нормативно-правових актах за допомогою правотворчості. Адаптація є складовою інтеграційних процесів, передумовою гармонізації національного законодавства із законодавством міжнародних організацій. Це планомірний процес, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких має досягатися певний ступінь відповідності національного законодавства міжнародно-правовим нормам і стандартам.

 ЛІТЕРАТУРА:

  1. Бахирин А. Б. Большой юридический энциклопедический словар / Бахирин А. Б. – М. : Книжный мир, 2002. – 720 с.
  2. Семиченко В.А. Психология деятельности.-К.: Издатель Ешке А.Н., 2002.-248с.
  3. Куц М.О. Про особливості тлумачення терміна «імплементація» // Часопис Київького університету права. – 2010. – № 2. – С.133-137.
  4. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України вiд 18.03.2004 p. № 1629-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 29. – Ст. 367.
  5. Яковюк І. Адаптація і гармонізація законодавства в умовах інтеграції: проблеми співвідношення / І. Яковюк // Вісник Академії правових наук України. – 2012. – №4. – С. 29–42.

No Comments for “ПРАВОВА АДАПТАЦІЯ ЯК КАТЕГОРІЯ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА”

Залишити відповідь