РЕАЛІЗАЦІЯ МЕХАНІЗМУ СТРИМУВАНЬ І ПРОТИВАГ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

УДК 321.015

Реалізація механізму стримувань і противаг у зарубіжних країнах

О.О. Федоряка

Науковий керівник – доцент Задорожня Н.О.

Статтю присвячено дослідженню проблеми виникнення та запровадження системи стримувань і противаг як механізму організації та функціонування системи державної влади в країнах-членах ЄС та Україні.

Ключові слова: поділ влади, гілки влади, система стримувань і противаг, взаємозалежність і взаємодія гілок влади.

The article is dedicated to research of the problem of formation and application of the system of checks and balances as a way of organization and functioning of state power in the states of EU and Ukraine.

Keywords: division of power, branches of power, system of checks and balances, cooperation and interdependency of branches of power.

 

Основою стабільного функціонування системи державної влади демократичної держави є система стримувань і противаг, яка забезпечує взаємну підконтрольність різних гілок і центрів державної влади та запобігає концентрації влади в одній гілці чи в руках однієї особи.

Модель механізмів стримувань і противаг, прийнята у політичній практиці демократичних країн, забезпечує:

  • розподіл повноважень між органами державної влади;
  • відносну самостійність ключових органів державної влади під час здійснення їхніх повноважень;
  • надання відповідних контрольних повноважень кожній гілці влади.

Відповідно до конфігурації відносин між вищими органами держави виявляються відмінності між сучасними формами правління, які відзначаються такими моделями поділу державної влади:

  • «жорсткий» поділ влади (притаманний президентським республікам);
  • «м’який» поділ влади (парламентські республіки та парламентські монархії);
  • «змішаний» поділ влади (республіки зі змішаними формами правління) [5, c. 24].

Політичні процеси в повоєнній Європі продемонстрували пряму залежність ефективного функціонування парламентських форм правління з «м’якою» моделлю поділу влади від типу партійної системи та типу політичної культури в країні. Однак політико-правова практика запропонувала нові підходи до реалізації принципу поділу функцій влади, насамперед у межах концепції «раціоналізованого парламентаризму» [3]. Практичним вираженням цієї концепції є організація системи стримувань і противаг у змішаних республіках, що поєднує елементи парламентської і президентської форм правління. Йдеться про подвійну відповідальність уряду перед парламентом і президентом. Іншою, найважливішою особливістю організації влади у змішаній республіці є її потенційна спроможність наближатися до режиму сильної президентської влади (режим президенціалізму встановлюється у разі партійно-ідеологічної близькості парламентської більшості та президента країни) чи, навпаки, режиму парламентаризму (встановлюється, коли президент країни та парламентська більшість належать до опозиційних одна одній політичних сил). Змішана форма правління є досить гнучкою і залежно від розстановки політичних сил у парламенті набуває ознак або парламентсько-президентської, або президентсько-парламентської.

Серед характерних ознак системи стримувань і противаг, притаманних парламентським республікам, виокремлюють такі:

  • • здійснення повноважень глави держави (президента) і глави уряду різними особами (в усіх країнах-членах ЄС);
  • • обмеженість повноважень глави держави і водночас віднесеність реальної компетенції у сфері виконавчої влади до уряду та його глави (наприклад, ФРН, Італія, Австрія, Чехія, Словаччина, Угорщина);
  • • формування уряду парламентом за участі глави держави, яка є переважно майже номінальною (практикується парламентський та позапарламентський способи. Наприклад, в Італійській Республіці, Чеській Республіці, Словацькій Республіці Президент призначає главу уряду і членів уряду за пропозицією глави уряду з подальшою процедурою інвеститури в парламенті. В Угорській республіці за пропозицією президента країни призначається голова уряду та схвалюється програма урядової діяльності, після чого за пропозицією глави уряду президент країни призначає членів уряду. У ФРН за результатами консультацій у бундестазі президент країни вносить кандидатуру федерального канцлера і після позитивного голосування більшістю формально призначає главу уряду. В Естонській Республіці право висувати главу уряду належить президенту республіки з подальшою інвеститурою урядової програми. Після позитивного голосування за урядову програму в парламенті президент призначає членів уряду за пропозицією глави уряду);
  • • формальна політична відповідальність уряду (колективна та індивідуальна) перед парламентом (усі країни з парламентською формою правління);
  • • право глави держави розпустити парламент, яке, як правило, ефективно контролює уряд (ФРН);
  • • фактичним центром здійснення державної влади завжди є не представницький орган, а уряд [1, с. 91].

Аналіз системи стримувань і противаг в європейських країнах з парламентською формою правління дозволяє дійти висновку, що всі важелі реальної влади знаходяться у керівників політичних партій, яким належить більшість місць у парламенті. Парламент при цьому виконує роль механізму правового оформлення політики правлячої партії або коаліції.

Ще однією з форм державного правління, встановленою в деяких країнах ЄС, наприклад, у Французькій Республіці, Португальській Республіці, Республіці Польща, а також в Україні, є змішана форма, якій притаманні такі риси:

  • • обрання президента та парламенту на загальних виборах;
  • • право президента розпустити національний парламент (лише нижню палату – у Франції);
  • • широке коло спільних повноважень президента та парламенту країни, передусім установчих (формування уряду, судової гілки влади), контрольних (подвійна відповідальність уряду – і перед президентом, і перед парламентом);
  • • вкрай обмежені можливості відправити президента країни у відставку (досить складна процедура імпічменту);
  • • право відкладального вето президента країни;
  • • контрасигнування актів президента країни главою уряду або профільним міністром [2, с. 19].

Як свідчить порівняльний аналіз систем стримувань і противаг в Україні та в країнах ЄС, формально-юридично вони відповідають усталеній європейській традиції. Політико-правова практика поступово формує нові інституційно-правові та інституційно-політичні складові у системі стримувань і противаг, що зумовлює актуальність подальших досліджень у цьому напрямі.

 ЛІТЕРАТУРА:

  1. Євтушенко О.Н. Принцип поділу влади та його вплив на формування демократичної моделі державної влади: зарубіжний досвід і Україна // Політологія: Наукові праці. – 2009. – Том 110. Випуск 97. – С. 89-94.
  2. Ладиченко В.В. Поділ влади: теорія і практика. — К.: Україна, 2008. — 32с.
  3. Шабо Ж.-Л. Государственная власть: конституционные пределы и порядок осуществления [Электронный ресурс] – Режим доступу: http://www.politstudies.ru/N2004fulltext/1993/3/20.htm
  4. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс: підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 472с.
  5. Энтин Л.М. Разделение властей: опыт современных государств [Текст] / Энтин Л. М. — М. : Юрид. лит., 1995. — 176 с.

No Comments for “РЕАЛІЗАЦІЯ МЕХАНІЗМУ СТРИМУВАНЬ І ПРОТИВАГ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ”

Залишити відповідь